Як часто ми живемо не сьогодні,
Як часто день прийдешній панацея
І дивлячись у очі нашої безодні
Не розумієм – це останній день Помпеї
Я завтра візьмуся за розум,
А я їй завтра все скажу.
І завтра допишу усю цю прозу,
А я до матері, напевно, загляну
Ну як же ми не розумієм
Що завтра може не настати?
А ми лиш завтра і очікуєм
Дивись, ти можеж завтра це проспати
Але людей так просто не змінити
Й ніхто не знає де там завтра край
І завтра може день цей замінити
Тай взагалі Tomorrow never dies
