Не даруйте мені лілеї.
Я, мій графе, зовсім не свята.
У заквітчаних смутком алеях
Грає ніжні вальси самота.
Біля замку сплять старі озера,
Марить ранок на потрухлому човні
Й несподівано така весела
Витанцьовує легко в моєму вікні
Золота бринослова бджола.
Позіхає в костьолі дзвін.
Я сьогодні туди не прийшла
На доземний холодний уклін.
Я збирала довірливі квіти,
Що підморгували сяйни сто.
Ліпше їм на вікні овдовіти,
Ніж прикрасить моє намисто.
Бо тоді все повториться знов:
Срібні остроги,
Блакитні плащі,
Білі лілеї,
Повинна кров…
Вкотре страчена
Йду в дощі .
