Ой, серце стискують печалі,
Який же невгасимий біль?
Нікого не чекаю з далі,
Із потаємних темних піль.
В неспокої все припадаю
До шибочки в моїм вікні,
Хоч не чекаю, виглядаю
Свою рідню, що бачу в сні.
Ой, скільки там, їх не злічити,
Покинули мене одну
На чужині, а треба жити
Й писати про страшну війну.
Про зло, ненависті, обриди
Не змовкнуть в старості вуста…
Лише Тарас до мене прийде,
Передає від них листа.
Дивлюся довго в мудрі очі,
А серце в спогаді гіркім.
Отак живу, пишу щоночі,
Наш біль з Тарасом – побратим.
А час гортає заповіти,
Пишу сучасний людям звіт.
В моїм віконці – всі орбіти,
В Тараса хаті – цілий світ.
