Я цілую тебе у снах,
Тепла злива знову пронизує нас.
Час нестерпно женеться роками,
Почуття у судинах, цвітуть павутиннями й будяками.
Кожного вечора лягаючи спати,
Чомусь до огиди нестерпно знову чекати.
Все, що треба мені – револьвер,
Дати відсіч думкам, ще віддавна й тепер.
Недосяжно тягнуся до прозорого неба,
Серед тисячі пройдених мною доріг,
Віриш, більшого мені і не треба,
Просто будь біля мене як оберіг.
