Бо хто кохає по-справжньому,
Кохає ,немов весь світ,
В душі все так прекрасно,
В душі бузковий цвіт.
Бо тільки погляд твій легкий,
Безмежно-ніжний закохає,
І шлях по долі не легкий,
Кохання тілу полекшає.
В твоїх очах тонули кораблі,
Кохались пристрастро амури,
Серця все бились у вікні ,
А ти лиш будувала кргом себе мури.
Кохання -це немов війна,
Що роспочати надто легко,
Та завершити-це біда,
Коли почалася вже вона.
Бо тільки твої очі-книги таємниць,
Безмежних мрій,надій,та доброти.
Належиш ти до ряду жриць.
Душа твоя-відтінок краси.
Лише частинка цього світу,
Здавалось так дрібна,
Та в серці ти замінила весь світ,
І вже ,здається, в морі тонуть небеса.
Лише з тобою, серце, хоче танцювати,
І битись гучно,мозок наскрізь поражати,
Лише з тобою, нові мрії, в думах будувати,
З тобою пристрасно, до ефйорії кохати.