Десь високо в Небесах,
Там у Господа в ногах
Прядуть долю жінки три,
Звуть їх мойрами усі.
Невблаганні є вони-
Невблаганні до судьби,
Бо прядуть наосліп все-
Все, що падає згори.
А кидає нить життя,
Тобто нашого буття,
Сам Творець у руки їм,
Бо лиш в нього правда вся.
Перша мойра є сліпа.
Клото є її ім'я.
Ще грядуща звуть її,
Що веде на шлях землі.
Все сплітає навмання,
Починає шлях життя.
Потім нить передає
В руки другої сестри.
А сестра ця непроста
Дає жереп все життя.
Хоч вона не є сліпа-
Невблаганна все ж вона.
Тягне нить в різні боки,
Уплітаючи між людьми.
Та кінцева її мета-
Візерунок доль сплести.
Всіх веде через життя
І Лахесис її ім'я.
Третю мойру в Небесах
Звуть Антропос.
І вона обриває нить житя.
Пряжу ріже навмання,
Бо також сліпа вона.
Цілий час собі сидить,
Тільки нить рве кожну мить.
Обривається життя
З піснею смерті в її устах.
Та кінцева все ж мета
Вернуть душу до Творця.
Знову в небо до Отця
Повертається душа.
А Творець вже сам рішить,
Що з душею робить.
Чи карати, чи простить,
Чи давати другу нить.
Там високо в Небесах
Мойри тчуть людський весь шлях.
Хоч благай їх та вмовляй
Не поможе- так і знай.
Нить, що впала їм до рук,
Вже назад не повернуть.
Бо керує Цим Господь,
Він все змотує в клубок.
Нитки тчуться шелестять,
На шелест доль угадуй шлях.
Та надія у нас є,
Бо у Господа нитки,
Лиш молитва до Творця,
Зможе вплинуть на життя.
Тож молімся до отця
В нього істина свята-
Нитки нашого життя.