Ти мої поцілунки гарячі
Ховаєш в кишені,
Одразу забувши,
А, може, складаєш за алфавітним порядком,
Не зважаючи на те, що я тихо плачу,
Знову тебе оминувши,
Зробивши очі веселі.
Ти душу мою вивертаєщ,
Жорстоко, назовні,
Я вже навчилася ввечері дертись на стіни,
І, навіть, не псувати рожеві шпалери,
А завжди, постійно, завжди, постійно
Запивати надто гірким чаєм вчорашні еклери,
Кутатися в м'якій зігріваючій вовні
І уявляти, що то мене ти пригортаєш.
Ти слова мої забуваєш,
Стискаєш плечима,
А, може, карбуєш у пам’яті відчайдушно,
Тому що боїшся впустити сенс.
Я істремтілась, та стою непорушно,
Терплю німий і ниючий процес,
Коли словами, нещадно, незримо
Ти серце моє вивертаєш.
Ти мені не даєш повітря,
Коли ввечері захлинає хвиля,
І знову дерусь на стіну, стою біля вікна,
Дивлюсь на ліхтарі, що підбирають з калюж бурштиння,
А мене огортає пітьма,
Що грає в хованки з швидкоплинням.
ID:
558749
Рубрика: Поезія, Верлібр
дата надходження: 10.02.2015 21:07:47
© дата внесення змiн: 10.02.2015 21:07:47
автор: Шандор Модар
Вкажіть причину вашої скарги
|