Малював…
Кольори сумні…
Ми ж колись почали - із білого…
Ті Вітри... що жили - в мені!…
Не торкатись
благали – Сірого…
Ті Вітри…
Що кричать! - в мені…
До небес підіймались глибою…
Поцілунки твої хмільні…
Вони зникли…
із Атлантидою
Загубились…
На дні морів
Потонули… чомусь... нащОсь…
Як шалено мій світ горів!…
І в мені вже
палало – “щось”…
Як забуду –
Нехай же хтось
Світ малює – моїми кодами…
І оте незбагненне “щось”
Підіймало мене –
над водами…
І оте
Незбагненне - “десь”
Вже розлилось моїми венами…
Коли світ твій зникав увесь
За очима –
чомусь… зеленими…
Не зумію…
Пробач мені…
Десь на сотні частин розпалися
Кольори… розгубились всі…
Але ж сірі –
для нас! зосталися…
Малюватиму...
Біль – мине?
Я ж торкаюсь - незрозумілого…
І сьогодні пишу тебе -
П”ятдесятим
відтінком… Сірого…
Этот цвет, как никакой другой, способен передать бурю чувств;
- У неё сегодня *стальной взгляд*
- загадочный *маренго*
- машина цвета *мокрого асфальта*
но больше всего люблю *цвет уставшего Парижа*
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую ВАМ,Анна я вибираю-"цвет уставшего Парижа"
Ви – не аби-яка художниця!!!
50 відтінків сірого – фантастичне світосприйняття!
Я відрізняю лише 2 відтінки: світло - і темносірий. І то – в окулярах
Вірш – класно написаний!!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насправді я "вкрала"(надіюсь,нас ніхто не чує? )цей вислів із назви роману однієї письменниці... але зразу ж зрозуміла..що все..що я тут пишу-це лише відтінки сірого...Щиро дякую ВАМ!Світланочко
Біль - мине...а сірий - найідеальніший тон... найнезбагненний...і здається,що в ньому є всі відтінки і напівтони...все залежить - під сонцем чи місяцем дивишся на нього...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00