Україно моя! Знаю, плачеш сьогодні, я знаю,
зрада рідних дітей вимагає дорогу нову.
Продали свою совість вони за ілюзію раю
з колорадських стрічок змайстрували собі тятиву.
Чи то влади, чи слави, чи почестей їм захотілось?
Затуманився розум з появи легкого гроша.
Павутина омани обплутала жадібне тіло,
срібняками дзвеніла спустіла, безбожна душа.
Призабули вони, що усі від єдиного Бога
голос предків від хрещення й досі бринить крізь роки.
Їм сумління іще докоряє, що хибна дорога,
а в серцях «руський мір» вже московські плетуть павуки.
Та хоч скільки плести, наші вої готові до бою,
прозріває й народ, одурманений змієм брехні.
Світлу пам’ять в серцях збережемо про наших героїв,
що за волю Вкраїни поклали життя у борні!
пр
Україно моя, ти піснями й хлібами багата
ми засіємо лан, відбудуємо рідний Донбас.
І одягне Донецьк вишиванку красиву на свята,
і до себе він щиро запросить гостей із Черкас.
Слобожан, волинян, одеситів із Чорного моря,
галичан, що зі Львова, і лемків, і кримських татар.
Хай не гинуть сини, не потрібно нам болю і горя,
об’єднаймо країну – й не буде вже більше в ній чвар.
Ті, про кого Ви пишете,ніколи не були українцями ментально, хіба що тільки формально, на папері. Доки й Україна була "самостійною" формально, їх це влаштовувало, коли ж вона зробила крок до реальної самостійності, вони стали дибки. Тут немає ніякої загадки. Ваших звернень вони не почують, тому що інтереси України їм чужі. Шкода тільки загиблих патріотів.
MERIKEYU відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пані Вікторіє!Надіюсь,що хоч одне крижане серце якщо не розтане,то хоч потепліє від моїх слів.І мені не буде соромно,що я мовчала тоді,коли могла кричати.