Слідчий уважно подивився Олексі в лице.
- Ти думаєш, я повірю в твої історії? – погрозливо глянув на нього.
- Я сказав вам правду – чесно відповів той.
- А по мені, це все, щоб вигородити власну шкуру…
- Тоді не тратьте на мене свій час – похмуро сказав той.
- Я б радий, але ти розповів не все, що міг…
***
За два тижні до
Ринок був безлюдний. Лише намети та палатки, в яких днем продавались різноманітні товари, і які створили своє невеличке містечко. Плутане містечко, з вулицями, які петляють наче гадюки, складаючи свій лабіринт.
Тишу та спокій цього містечка порушували крики та гавкіт. Доблесна міліція, призвана захищати права та свободи своїх громадян зараз активно боролась з наркотиками, які ледь не заполонили інше місто, глибоко всередині якого і знаходився ринок.
***
За п’ять тижнів
Задзвонив телефон. Кімнату Сергія охопили звуки, які видавала стара Nokia. Сергій спробував дістати її рукою з своєї тумбочки. Не вийшло. І хазяїн і телефон впали на землю.
- Алло – Сергій підповз до телефону.
- Привіт, не розбудив? – в трубці пролунав бадьорий голос патологоанатома.
Сергій глянув на годинник. Восьма ранку. Сьогодні на пари він йти не збирався. Аня не давала йому заснути до самого ранку і зараз спала поруч «без задніх ніг», лицем до стіни.
- Ні! – збрехав Сергій – що у вас?
- Пам’ятаєш ти просив мене дещо дізнатись? Так от, в попередніх клієнтів нашого знайомого теж були візити в лікарню. І всі в нашому місці…
- А детальніше можна? – Сергію не подобалась така конспірація, але що поробиш…
- Не можу. По телефону лише це. Хочеш, приїжджай до мене на роботу, я все розповім.
- За годину буду – Сергій вибив.
Піднявся. Весь час телефонної розмови він провів на підлозі.
- Ти на пари? – Аня проснулась і потягнулась до нього.
Сергій нахилився до неї, дозволив їй обплести себе руками. Поцілував її.
- Ні – відповів після затяжного поцілунку – але мені однаково потрібно йти.
- Ні, не йди!
Вона потягнула його до себе. На якусь мить він піддався спокусі. Але миттю опанував себе.
- Я повернусь через кілька годин – вислизнув з її обіймів.
***
Сергій знову відчув неприємне відчуття. Спогади про відвідування моргу знову нахлинули. Але він швидко переборов це. Зайшов усередину. Передав патологоанатому пакет з двома великими хот-догами, які купив по дорозі.
Док був уже без маски і без шапочки. Тепер Сергій звернув увагу на його вигляд. Голова була майже лиса. Лише де-не-де було кілька сивих волосин. Кілька морщин на немолодому чолі. Очі чорні, ніс орлиний, губи тонкі довгі. Зараз він виглядав на сорок років. Лице приємне, викликаючи довіру. Проте по ньому було видно, що людина він уважна і розумна. Складалось враження, що це кращий патологоанатом, який може бути. Жаль мерцям нема різниці. Зняв рукавиці. Потис Сергію руку. Досить міцне рукостискання.
- Дякую! – він вдячно прийняв пакунок з їжею – якраз зголоднів. Ти не хочеш?
- Я пас – відмовився Сергій.
- Ну як хочеш – док знизав плечима – почекаєш, я поїм?
- Нема питань – Сергій оперся на край столу.
- Як там Васильович? – спитав з набитим ротом док.
- Добре.
- Далі в нього тренуєшся?
- Так.
- Скільки взагалі займаєшся?
- Півтора року. – подумавши відповів той. – мені подобається.
- Васильович тренер від Бога. Ми колись з ним разом починали…
- Так ви теж займались?
- Десь в твоєму віці почали – сказав той справившись з першим хот-догом – потім в армії ще. А потім якось розділились. Боря в спорт. А я в медичний.
- А чому не в спорт?
- В нас з ним різні погляди на це. Мені здоров’я дорожче. Вміти то треба, але голову підставляти під удари, це не моє.
- Теж згодний…
- Ага – пирснув док – розказуй! На руки глянь. Скільки вже заростають? Два, три тижні?
- Три – порахував Сергій
Док бачив його, як облупленого. Недарма він встановлює причину смертей всіх присутніх в морзі.
- Де вже бився?
- Ніде – збрехав він – просто впав.
- Нехай буде по твоєму – він закінчив трапезу. – на рахунок тих, про кого ти питав…
- Я слухаю – оживився Сергій.
- В чоловіка з виколотими очима, пам’ятаєш, я розповідав?
- Так
- По записах, йому робили операцію на очі. По пересадці, але деталей не знаю. І ще, він був власником меблевої фабрики.
- Тому й дерев’яшки забиті в очі! – осінило Сергія.
- Поясни – зацікавився док
- Знову ж послання – почав Сергій – ми знайшли те місце, яке вказував убивця. Це спалений дитячий будинок. Тамтешній сторож розповів, що діти пропадали. І розповів, що знайшли хлопця без очей…
- Тепер ясно, де вони опинились – буркнув док.
- Як можна оплатити таку операцію? Вона ж дорога. І ми розуміємо, що зробив власник. І що з ним сталось…
- Ого! – присвиснув док.
- Так і з тою покійною з гуртожитку. – подовжив Сергій. – Її батько був в курсі того, що сталось, от йому і передали сатанинську символіку на дочці. Познущались.
- Так-то-воно-так – патологоанатом знизав плечима. – але от на другій жертві не було таких послань, як на першій та третій.
- А що взагалі було?
- Там теж ніж в серце.
- А надписи на латині?
- На перших двох лише цифри. Правда римські…
- Тоді це ще краще – дійшло до Сергія – за перші дві жертви постраждали невинні люди. Ніхто не пристав на ту гру, яку пропонує вбивця…
- Яку гру? – спитав док, хоч і не виглядав здивовано.
- Ці всі послання – спокійно пояснив той – все це наче правила.
- Більше виглядає, як історія – той знизав плечима – вбивця розповідає про мотиви вбивств…
- Мотиви… Історія? – промовив Сергій – я знаю, де шукати нові підказки. Дякую док!
- Може розкажеш? – крикнув док дивлячись як той покидає морг.
Сергій просто ще раз махнув рукою і зник з його очей.
***
За два тижні
Вони розділились. Міліція не повинна знайти їх трьох. Інакше справі кінець. Сергій намагався відірватись від міліціонерів. Його лиця вони не бачили. А навіть якщо бачили, той що? Спалитись міг лише Олексій, який ніс на собі рюкзак. Якщо їх приймуть з ним…
***
За п’ять тижнів
В читальному залі університету було пусто. Все ж як-не-як йшла третя пара. Коричневі дерев’яні столи та стільці зараз почувались самотньо посеред жовтуватих стін. Лише три студента розмістились поближче до одного з кількох великих вікон.
Ігор уважно вислухав все, що сказав Сергій.
- Ти розумієш, що ти пропонуєш? – видав нарешті він.
- Нам потрібні на це гроші чи ні? – Олекса погодився з Сергієм.
- На нас полювання відкриють – Ігор був непохитним. – і добре якщо лише міліція.
Олекса та Сергій промовчали. План був ризиковий. Їм потрібний був реєстр всіх мешканців того згорілого дитячого будинку. Всіх, хто помер. Всі, хто залишився живим. Раз вбивця мстить, значить він має пряме відношення до того, що там було. І дуже висока ймовірність того, що це один з виживших хлопців. Але була проблема, яка плавно перетікала в більшу проблему. В нашій країні люди готові на все заради грошей. І чим більше ця людина заробляє, тим більше вона готова на це «все» заради грошей. Іншими словами – те, що вони зібрались роздобути перебувало під грифом секретності. Ігор тиждень проходив по міських архівах і по інших інстанціях, але нічого й не добився. А це могло значити лише раніше згадане. Знайти людину, яка допоможе теж не проблема. Точніше в проблеми по пошуку реєстрів є одне вирішення. Хабар.
Тепер проблема номер два. Гроші на хабар в них є. Точніше можуть бути. В колишнього хлопця покійної дівчини (нині теж покійного) з собою був цілий рюкзак наркотиків. Який Олекса додумався свиснути з місця ДТП. Вони тоді так і не придумали, що з ним робити. Тепер був вихід. Але за таку кількість їх засудять за кількома статтями кримінального кодексу. І сядуть вони далеко не на один рік…
І це ще не саме страшне. Така партія наркотиків не взялась нізвідки. І хлопець покійної Христі був невдалим гвинтиком в налагодженому механізмі їх збуту. І якщо більші гвинтики дізнаються про причетність Сергія, Ігоря та Олекси…
- В нас, немає вибору – Сергій знизав плечима. – чи в когось рахунок в банку?
- Я не буду гратись в дилера – заперечив Ігор.
- Слухай, мені теж не подобається ця ідея! – випалив він – але ти сам знаєш, ми не можемо відступити.
Він потягнувся до диктофона. Натиснув на кнопку…
***
За чотири тижні.
В холі університету зібрався натовп. В просторому світлому приміщені стояли стенди з фотографіями.
До мікрофону, який був по центрі залу підійшов кращий студент університету. В натовпі він одразу ж побачив Сніжану з фотоапаратом. Вона зловила його в об’єктив і клацнула…
- Дякую, дякую – промовив Ігор – дякую всім небайдужим, які прийшли, щоб поминути нашу студентку, колегу, одногрупницю чи близьку подругу. Я бачу тут людей, які її знали. Я бачу біль в ваших очах через ту несправедливість. Я, як і ви, хочу, щоб винний був покараний. І я не хочу, щоб наша доблесна міліція ігнорувала те, що сталось. Але це не головна ціль цього заходу. Головна ж ціль показати те, що ми не забули її. Христя продовжить жити в нашій пам’яті, в наших серцях. На фотографіях ви можете побачити її в різні моменти життя. Може хтось з вас може розповісти щось про неї, чи як і коли були зроблені фотографії. Нехай вона продовжує жити в наших серцях. І бути там такою ж красивою і життєрадісною, як і на цих стендах. Дякую!
Студенти подарували йому шквал бурхливих овацій. Але Ігорю було не до них. Він затіяв це не заради їх схвалення. Просто ідея наповнити місто новою неконтрольованою партією наркотиків йому не подобалась. Це ж, з іншого боку, був його шанс. Хтось міг сказати ким були зроблені фотографії. Хтось зараз міг сказати щось, що помогло б їм. В кінці-кінців, якби прокуратура знову б відкрила справу і почала пошуки справжнього вбивці, то їх робота була б завершена. Вони просто б (анонімно звісно ж) відправили все що в них було на вбивцю. А там вже б розібрались…
Ігор петляв змійкою між студентів. Інколи зупинявся і вичавлював з себе приємну усмішку, слухаючи компліменти та подяки.
- Як в тебе це вийшло? – Сніжані все ж змогла виловити його в натовпі.
Його щока відчула дотик її ледь вологих губ.
- В того, що я рахуюсь кращим студентом є свої плюси – всміхнувся той.
Перший раз за сьогодні всміхнувся по справжньому.
- Гарні фото – оцінила вона
- А ти можеш щось про них розповісти? – осінило Ігоря.
Вона ж фотограф. Може вона щось підкаже.
- Ну на деяких вона гарно грає ніби не бачить – видала Сніжана – а он на тих двох вона явно знає того, хто її фотографував. Ти не питав?
- Кого? – здивувався Ігор.
- Того хто тобі давав ці фотографії для міроприємства.
- Ні, не всіх – збрехав він.
Сніжана уважно глянула на нього. Вона зрозуміла, що він щось приховує. Але питати не стала.
***
За три тижні
Біля раніше згаданого базарного містечка був парк.
- Я на місці! – Сказав в трубку Сергій.
- Чудово – відповів співбесідник. – Бачу вас.
За двадцять метрів від них була лавочка. На ній сидів високий худий білявий хлопець з гострими рисами обличчя і махав їм рукою. Знайомий Сергія та Олекси. Промишляв таким. Це йому вони подзвонили і сказали, що мають дещо на продаж.
- Не подобається це мені – похмуро буркнув Ігор.
- Не тобі одному – погодився Сергій. – але раз фотовиставка не дала нічого…
Він поправив сумку на плечі. Ігор відвернувся. Його ідея з тріском провалилась.
- Та нормально все буде – підбадьорив їх Олекса – рік його знаю. Та й ти, Сергій, теж.
- Ігор, тебе він нормально не бачив. Поки що. – сказав Сергій – так що ти на шухері.
- Добре – погодився той.
Сергій з Олексою покрокували до свого давнього приятеля. Він був їхньою ниточкою між наркотиками та грошима. Вони скинуть йому частину для збуту, а він через тиждень повертає їм їхній відсоток. Все просто і чесно. Вони не попадуться, він заробить.
- Привіт, Вася – привітались з ним.
- Салют – він не зводив погляду з рюкзаку – скільки там?
- Все як домовлялись – сказав Сергій протягнувши йому наркотики – гроші теж віддаси в сумці.
- Нема питань – той прийняв рюкзак.
- Думаю, немає змісту пояснювати, що буде як ти нас кинеш – промовив Олексій
- Я й сам планую заробити. І продовжувати заробляти… Через тиждень на цьому місці – відповів Вася – в цей час.
***
За два тижні
Вони ще з початку почули, що щось не те. І Вася почув. А може й знав… Підставив їх з самого початку? Чи може підставили і його?
Ігор, як завжди був на вахті. І він прекрасно справився з своїми обов’язками. Міліція не одразу афішувала свою присутність. В Сергія та Олекси була можливість підійти до Василя. Він сидів без сумки.
- Щось тут не так – прошепотів Сергій.
- Знаю – Олекса оглянувся по сторонах.
З різних боків в їхньому напрямку йшло кілька чоловіків у цивільному одязі.
- Привіт – Вася спробував виглядати природно, але не виходило.
- Гроші – тихо сказав Сергій.
- Зараз-зараз – той недбало почав діставати з під лавки сумку.
В них була можливість зникнути. Піти геть. Але вони цього не зробили. Олекса повернувся до Ігоря і підняв лівий кулак вгору. Це був знак. Ігор піднявся і покрокував геть. За ним ніхто не йшов. Міліцію цікавили Сергій та Олекса. Вася не встиг дістати сумку, як Сергій вихопив її. Вони з Олексою махнули через лавку на якій той сидів і почали бігти. За ними вже чулись кроки. Вони неслись до ринку. Біля нього вони зустріли Ігоря, який теж тікав від правоохоронців, правда за ним не неслось стільки скільки за ними…
Їх заганяли в глухий кут.
Ринок був пустий. Троє друзів щосили намагались відірватись від переслідування.
- Потрібно розділитись! – крикнув Олекса – треба скидати «баласт».
- Не вийде! – гаркнув Сергій – нам потрібні ці гроші.
- Є ідея! – крикнув Ігор.
***
Сергій повернув направо. За ним біг всього один. Він не міг наздогнати його. Сергій ненадовго відірвався. Зупинився. Перемахнув через прилавок. І заховався. Міліціонер пробіг повз нього. Сергій не гаючи часу поповз під прилавками. В нього залишалось мало часу, док той не зрозуміє і не повернеться перевірити всі темні місця ринку, де можна сховатись. Часу залишалось мало...
***
Олексій повернув наліво. Лавочки та палатки зливались в однорідну масу. В нього виникло відчуття, що він заблудився.
- Стій, сука! – закричав міліціонер.
Олекса не послухав. Він продовжував мчати з усіх сил. Дорогу йому перегородили прибиральники, які вивозили сміття в великих синіх баках. Він зупинився. На нього ззаду хтось на валився і потягнув його на землю. Олексій ударився лицем в асфальт. Перед очима все розпливлось.
***
- Тут пусто! – розчаровано сказав один з тих, хто оглядав сумку Олексія.
- В зв’язку з чим мене затримано? – задоволено всміхнувся Олекса.
Старший з них глянув на нього поглядом повним ненависті. Він не мав за що причепитись до Олекси. Ні наркотиків, ні грошей при ньому не було.
- Де твої спільники? – спитав він. – де гроші за товар?! Де, я тебе запитую?!
- Я не розумію про кого чи про що ви говорите. – збрехав він. – за що мене затримали?
- Хто був з тобою?
Олексій зрозумів, що й Василю вдалось втекти. Той теж не хотів світитись. Так що затримали лише його. Тому він просто повторив свою вимогу пояснити за що його взяли.
- Постановою суду, ти, позбавляєшся волі на п’ятнадцять діб за злісну непокору представнику правоохоронних органів. – старший з них, видно, був готовий і до такого розвитку подій – заберіть його з моїх очей!
- ЩО? Ви не маєте права – запротестував Олекса, але його вже ніхто не слухав.
ID:
567955
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.03.2015 01:42:44
© дата внесення змiн: 20.03.2015 01:42:44
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
