5.
31 грудня! Свято наближається, свято наближається… Так звучала реклама Coca Cola по плазмовому телевізору. Денис, як завжди, сидів за своїм столом та підраховував гроші. Сьогодні народу було мало. За день до нового року, сьогодні було ще більш-менш тихо. Давно не було так спокійно. Зате 1 та другого січня…
- Свято наближається, свято наближається – підспівував рекламі.
Він відкинувся в кріслі назад в очікування нової хвилі грошей які мали потрапити йому до кишені.
***
За два дні
Коли Михайло прийшов до тями, він відкрив для себе багато дивного. Він не пам’ятав, коли ліг на паркет і заснув на ньому боком. Ще й з руками зв’язаними за спиною. Голова гуділа, наче вулик. Перед очима двоїлось. Він спробував перевернутись на живіт. Паркет під ним зарипів. Це не залишилось непоміченим. Один з гостей підійшов до нього. Михайло впізнав у ньому Сергія, того кого він зарізав три тижні тому. Значить він все ж вижив.
Удар ногою по ребрах відірвав його від розумів. Бік наче запалав вогнем. Але Михайло не видав ні звуку. Ще один. Тіло аж вигнулось від болю. І ще один. Всередині, по відчуттях поселився озлоблений скорпіон.
- Це за те що продірявив мене ножем! – з люттю в голосі сказав Сергій.
Його руки схопили Михайла за плечі і перевернули на спину. Їх погляди зустрілись
- А це за Васька! – з ненавистю виплюнув йому в лице.
Кулак пішов у лице. Михайла засліпило. Перед очима яскраві кольори. Щелепу та ніс запекло. Почувся хрускіт. Його підняли за барки і з силою гепнули в землю.
Удар повторився. А за ним ще. Сергій місив противника з усією ненавистю, яка чекала в ньому саме на цей момент.
- Досить! – Втрутився Ігор.
- Ще ні! – Сергій ударив його ще раз з усієї сили. – а от тепер досить…
Лице Михайла тепер нагадувало місиво. Він навіть болі вже не відчував, так в нього все заніміло. Хіба, як щось тепле текло по лиці. Він повернув голову набік і виплюнув кров, яка накопичилась в його роті, разом з двома зубами. «Добре хоч не передні» - подумав він.
- Значить ти і є той, хто напав на мого озлобленого друга – без тіні страху чи хвилювання, спитав хлопець в очках.
- А ти ще хто в біса такий? – Михайло намагався не помічати, стоячого над ним Сергія, який зараз важко дихав. – тебе мені не так описували…
- Тому що я не той, кого тобі описали – той сидів у Михайла на ліжку і щось писав в блокнот.
- Тоді хто ти? – не розумів Міша.
- Мене звати Ігор – спокійно представився той – я був там, коли помер твій брат. Мушу виразити тобі своє співчуття.
Михайло спробував сіпнутись. Згадка про брата повернула ту ненависть, яка була присутня при зустрічі з Сергієм. Він захотів піднятись, щоб загризти очкарика. Забити його до смерті за те, що посмів згадати… Удар кулаком від Сергія знову повернув того в реальність.
- Може так його і залишимо? – спитав Сергій.
- Як варіант – Ігор знизав плечима.
- Просто робіть те за чим прийшли – гаркнув Міша.
Сергій з Ігорем переглянулись і зареготали.
- Дурень ти, Міша – Сергій на кінець то зліз з нього і пішов до столу. – ми не вбивали його. І ти сам це знаєш…
- Ви залишили його помирати на дорозі! – не вірив той.
- А чого ти хотів? – той повернувся і глянув йому в очі – він сам нас ледь не вбив. Місив мене бейсбольною битою. Що мені, життя йому після такого рятувати?
- Ми не знали, що він ще живий – втрутився Ігор – після такого…
- А коли сумку знімали – Михайло перевернувся на живіт – теж не помітили?
- Не ми її знімали – відповів Ігор.
Сергій невдоволено глянув на нього. Він не хотів здавати Олексу, але в Ігоря, видно, були інші плани…
- А! той другий? – здогадався Михайло – Бо той барига здав лише двох. Тебе – знову глянув на Сергія – і Олексу. Хотілось би й на нього глянути.
- Багато хочеш – буркнув Сергій.
Михайло зареготав. Періодично він випльовував кров під час сміху. Він не боявся їх. А вони його.
- Чому ви прийшли до мене? – врешті видав він – вбивати мене ви не хочете. Здати не зможете. Пробачення просити прийшли? Забудьте!
- Чхали ми на твоє пробачення – спокійно сказав Ігор.
Сергій підійшов до нього і сів поруч.
- Може ми й залишили твого брата помирати – тихо сказав він – але не ми були за кермом того авто. Не ми забрали його життя. Так сталось, що ми шукаємо ту людину, яка відповідальна за його смерть…
- Навіщо це вам?
- Ми шукаємо вбивцю однієї дівчини – відповів Ігор – так сталось, що вона колишня твого братика. Вбивця ж і привів нас до нього. Виманив як здобич. Хотів дізнатись, хто його шукає. А Сергій (брат) виявився розмінною монетою. Коли він сказав все що знав, вбивця позбавився від нього.
- Значить поки ви не прийшли по нього, він міг жити в спокої.
- Не міг – заперечив Сергій – він знав, що по нього прийдуть. І прийшли б. Не ми так хтось інший. Його доля була вирішена…
- З чого мені вірити вам? – спитав Михайло.
Михайло згадав, як той якось обмовився про смерть дівчини. Але тоді він не дуже уважно слухав. А зараз зрозумів, що дарма…
Ігор дістав дещо з свого ранця. Фотографії. Передав Сергію. Той глянув на них та показав йому. Михайло уважно глянув на них. там були кілька фотографій з зображенням якоїсь дівчини.
- Це колишня твого брата – пояснив Сергій.
Тоді показав інші фотографії.
- Це, той момент, коли вбивця дізнався про нас. Якраз під час його смерті. Це – поміняв фото – те що ми знайшли в його сумці. Такий самий ніж був забитий в серце померлої. А це карта міста. На тілі вбитої теж була частинка карти. І коли ми звірили обидві…
- Ви знайшли те, що хотів показати вбивця – здогадався Михайло.
- Саме так.
Ігор піднявся з ліжка. Підійшов до Михайла. Схилився над ним. Той відчув як ослабли його пута. За хвилину він був повністю розв’язаний. Поволі піднявся. Підійшов до дзеркала. Оглянув своє лице. Повністю в крові та синяках. Навіть було вже кілька гуль. Сергій попрацював з його лицем на славу.
Повернувся до них. Ось його шанс.
- Ми тут! – погрозливо сказав Сергій – можеш добратись до нас.
- Якраз подумав про це – Михайло розім’яв шию.
- Але без нас ти не знайдеш вбивцю свого брата – спокійно сказав Ігор – а може тобі й не варто шукати? Вдовольнишся кількома вбивствами?
Михайло задумався. Бажання помсти було дуже сильне. Але вони говорили правильно. Він запізно зрозумів це. просто сліпа лють застелила йому очі. А тепер він прозрів.
- І що ви пропонуєте?
- Не заважай нам шукати – холодно буркнув Сергій – ми тебе повідомимо, коли щось знайдемо.
- Звідки мені знати, що ти не обманеш?
- Значить допоможи нам. Вбивця твого брата має отримати по справедливості.
Михайло оцінююче глянув на них.
- Коли все закінчиться – заговорив, дивлячись на Сергія – я нагадаю тобі цей день і те, що ти зробив з моїм лицем.
- Поживемо-побачимо – презирливо всміхнувся той.
- Я запам’ятаю цю усмішку – погрозливо сказав він.
- Тільки не забудь – Сергій впевнено глянув тому в очі.
Ігоря пересмикнуло. Цей не забуде. А Сергій навіть не сприйняв це, як належне. Згадався момент, коли той дивився на себе в дзеркало після бійки з гопотою. Значить дійсно змінився. А судячи з того, з якою легкістю він бив зв’язаного…
- Але зараз – продовжував Міша – ми на одній стороні.
- Приємно це чути – з полегшенням видав Ігор.
- Не так швидко… - обірвав той – спочатку ви допоможете мені…
***
Ігор розплющив очі. Глянув на годинник. «Час». В його голові вже дозрів план. Оглянув кімнату. Невелика за розмірами на стінах старі шпалери. З меблів лише диван, де крім нього спали дівчина та хлопець. На підлозі знаходився магнітофон з якого тихо грала музика. Ігор перевірив чи ті двоє сплять. Вони зараз перебували в нірвані. Ігор підкрутив музику і вийшов з кімнати. Виглядав він зараз не найкраще. Старі сірі камуфляжні штани та зелена сорочка. Він купив усе це на секонді. Одяг однаково прийдеться викинути. Минув коридор направився в ванну. Виглядала та гірше за кімнату. Але інтер’єром він не цікавився. Дістав з трусів кастет, який успішно проніс. Поклав у задню кишеню. Згадав настанови Сергія та Михайла: «Бий чітко в голову. Краще всього в скроню. В щелепу можеш і не попасти. Але, куди б ти не попав, не зупиняйся. І завжди починай бити зненацька».
Вийшов з ванної. Підійшов до дверей. Біля них чатував охоронець. Коротко стрижений, злобний вираз лиця, за габаритами нагадував маленьку шафу. Він не звертав на Ігоря ні найменшої уваги.
- Я перепрошую – прокашлявся Ігор.
Той окинув його презирливим поглядом.
- Чого тобі? – спитав той.
- Там дівчина походу того… - показав пальцем на кімнату з якої вийшов.
- Впевнений? – спитав він
- Ну, пульсу не було – знизав плечима. – точніше сказати не можу, мене, здається, ще тримає.
- Зараз піду подивлюсь – роздратовано відштовхнув Ігоря і понісся до кімнати.
Той не став витрачати час дарма. Відчинив двері і вийшов на сходову клітку.
***
Жека куняв біля дверей. Сьогодні було мало народу, тому особливої пильності він не проявляв. Кілька новеньких зараз солодко спали. Не факт, що проснуться. Ще кілька повій пів години тому вийшли. Народу там залишилось, чоловік шість, не більше. І всі далеко неадекватні. Ексцесів сьогодні бути не має.
Копи ще вчора заходили по данину. Він завжди напружено очікував їх. Вони брали дорого, але вони з лихвою відробляли зарплатню. Жека розумів їх. В них сім’ї, дружини, діти. Тих треба годувати. А раптом щось… От і залишать після себе непогану спадщину. А Денис їм в цьому радо поможе.
Правда справи в нього останнім часом не дуже. Брат Михайла на тому світі. Ціла сумка з наркотою, котрої вистачило б на місяць продажу, зникла. А потім з’явилась в одного бариги, якого Міша спочатку прийняв за вбивцю. «Жаль Васька! Постраждав ні за що» - подумав Жека. Але якщо б до того добрався Денис…
Його хтось смикнув за плече.
***
За день до
Вони сиділи в парку. Ігор, Сергій та Михайло. Останній, правда, сидів накинувши на голову капюшон, щоб не було видно його побитого лиця.
- Дениса я знаю давно – говорив він. – ви його товар про фукали. Сергій в той вечір мав передати його, а потім би вийшов з гри…
«Не обманюй себе!» - на весь голос хотіли прокричати Сергій з Ігорем. Але не стали цього робити. Не можна було забирати в нього віру в краще.
- А це не він нас здав міліції? – спитав Сергій.
- А я знаю? – той знизав плечима. – те, що він все ще шукає вас, так це можу сказати з сто відсотковою гарантією.
Ігор та Сергій переглянулись. Те, що пропонував Михайло їм не подобалось. Вони й так багато в що вже встигли залізти, але з цього… У випадку невдачі у них два варіанти. І один гірше другого…
Але вибору не було. Їх вичислять і знайдуть. Якби ж Олекса тоді не вкрав сумку… Але так можна жалітись вічно. Якби вони тоді не зайшли в ту кімнату…
Тоді б нічого не сталось…
Але, все ж сталось. Вони добровільно підписались. Вони забрали наркотики. Вони не раз, добровільно, йшли на ризик. Не раз вже підставлялись під загрозу. І хоч не все вони робили добровільно, але вони мусили. Не могли інакше. Тому вони продовжували. Продовжували своє падіння вниз.
- Сподіваюсь в тебе є план – буркнув Ігор.
***
Зараз
Жека здивовано обернувся. Перед ним стояв один з новеньких. Голова була опущена донизу. Худий, чорноволосий, ще й в очках. Вигляд був злегка пом’ятий
- Чого тобі? – невдоволено спитав охоронець. – випустити тебе геть? Я не можу. Хіба коли тебе відпустить. Сам знаєш, такі правила. Ти мене взагалі чуєш?
Той не відповів. Аж тепер Жека помітив, що той тримає руки за спиною. Але було пізно…
***
За день до.
Михайло накреслив план поверху на ватмані. Він був там і знав, що як розміщено.
- Силою туди не пробитись – говорив він. – там грати ще на поверсі. Ось тут. Прийдеться хитрістю.
- Може заліземо в притон через вікна? – запропонував Сергій.
- Не вийде.
- Чому так?
- Там грати і на вікнах. Я думав з даху залізти, але сильно довго. Це наче фортеця.
- Тоді що ми будемо робити? – спитав Ігор.
- Там кілька охоронців, тому погрози і прямий штурм не спрацюють. Вони бугаї з мене ростом, плюс можуть бути озброєні.
- Значить діємо хитрістю.
- Доведеться. – погодився Михайло – головна задача це відкрити двері без зайвого шуму.
- Значить відкрити їх повинен хтось з нас – припустив Сергій
- Мене туди не пустять, так як моє лице вони бачили – сказав Михайло. – Ти, Сергій не схожий на торчка. А от наш розумник…
Він з усмішкою уставився на Ігоря.
- Може Олексі подзвонимо? – нервово запропонував той – йому не вперше…
- Не хочу його навіть бачити – спохмурнів Михайло – та й по твоїх словах, толку з нього мало. Плюс він пересрав і зник з міста лише при думці, що його можуть насадити на перо. Які гарантії, що він і зараз не викине теж саме?
- Він п’ятнадцять діб не здавав нас – втрутився Сергій.
- Однаково він не потрібний – Михайла було не переконати – та й мусить хтось залишитись, закінчити справу, якщо…
- Давай не будемо про погане – Ігор аж поблід – що мені потрібно буде там зробити?
- Пробратись не проблема. Знайдемо тобі компанію, з ними й зайдеш. Тоді почекаєш, коли всі перестануть звертати на тебе увагу і вийдеш з притону. На щастя Денис зробив з трьох квартир одну, значить і вихід там теж один. Далі ти маєш відкрити нам з Сергієм двері.
- Нам потрібні маски – нагадав Сергій – та й спорядження. Не йти туди ж голіруч…
- Ігорю все ж прийдеться. Його обшукають на вході. Всередині тобі прийдеться вибратись з головного залу (так він назвав кімнати де ширялись), обдурити охоронця, далі вирубати того, що біля грат. І швидко відчинити їх…
***
Зараз
Голова Жеки ударилась об грати, зчинивши шум. Але обм’якле тіло тихо зсунулось по них на бетон. Ігор відтягнув його тушу, щоб не заважала відчинити двері та почав нишпорити по його кишенях. Знайшов ключі.
- Ну? – Сергій з Михайлом вже були біля входу.
На лицях маски, в руках бити. Одягнуті були в такі ж штани, як і Ігор, та в чорних спортивних куртках. Ніхто не має їх впізнати.
Ігор знайшов правильний ключ і засунув його в замок, коли двері притону відчинились. Звідти вийшов охоронець. Побачив на землі свого приятеля…
- Ах ти сука! – з криками кинувся до Ігоря.
Той провернув ключ в замку. Охоронець був зовсім близько… Ще раз провернув ключ… Двері з скрипом відчинились. Вони вже залетіли всередину. Сергій кинувся до охоронця. Зробив укол битою, наче в руках була шпага. Попав в фізіономію. Голова охоронця відкинулась назад. Сергій тут же ударив по коліну. Той впав на одне. І останній удар наніс в голову. Тепер на сходовій лежали два тіла.
- Гарно справився! – Михайло похвалив Ігоря, який теж вже був у масці. – тепер замкни двері! Звідси не має вийти ніхто.
Сергій тим часом перевірив стан двох охоронців. Живі. Ставати вбивцею ні він, ні Ігор не збирались…
Двері, які вели до Дениса відчинились. Звідти вийшов ще один охоронець Дениса. Михайло схопив того за барки і витягнув на коридор. Одразу ж підключились Сергій з Ігорем. Удари посипались на нього з усіх сторін. Той був без шансів. Тепер на сходовій розтягнулись три тіла.
- Увага! – в притоні почувся викривлений голос Дениса – в нашому домі сміття, яке хоче забрати ваші життя. Той хто викине його, отримає від мене бонус.
Вони переглянулись. План несподівано прорватись тріщав по швах. Двері відчинились…
- Раз! – тихо почав рахувати Сергій.
Худенька темноволоса дівчина. Довге чорне волосся закривало її лице Можна було роздивитись хіба що впалі чорні очі та синяки під ними. В худих руках вона тримала ніж.
- Два!
За нею вийшов високий патлатий хлопець. Чимось він нагадував Олексу. В руках тримав арматуру.
- Три!
Світловолосий товстий коротун. З усіх він виглядав найбільш адекватно. В руках дві розбиті пляшки (розочки).
- Чотири!
Ростом з Сергія, але худіший в плечах. В одних лише джинсах. Лиса голова і худе роз татуйоване тіло. Очі були широко розкриті. Він розштовхав тих і вийшов наперед. В руці він тримав поломану ніжку від стільця…
- Цього в планах не було! – видав Ігор.
- Я й сам такого не чекав – шоковано сказав той – Денис таки вміє дивувати.
- Може домовимось мирно? – спитав Сергій
Натовп рушив на нього. Він стояв до них найближче. Глянув на товаришів. Тоді знову на наркоманів. Вибору не було. Троє кинулось на чотирьох. Сходова клітка була вузька, але вони все ж знайшли місце для махачу.
Лисий нісся на зустріч Сергію. Той замахнувся битою цілячись в голову. Промахнувся. Роз татуйований врізався в нього, схопив за ноги, підняв і проніс кілька метрів. Михайло та Ігор вимушені були пропустити їх. Допомогти вони теж не могли – на них неслось ще троє.
Ігор стикнувся з дівчиною та коротуном. Вони не вміли працювати в команді. Тому просто по черзі намагались дістати його гострими предметами. Ігор відмахувався битою, але теж не влучав. Не міг дозволити нашкодити дівчині, якою весь час прикривався товстун.
Михайло проскочив уперед і відтіснив хлопця з арматурою аж до відчинених дверей притона. Той махнув арматурою. Міша відбив її своєю битою. Прямий ногою. Хлопець залетів назад в притон. Михайло за ним. Махнув битою. Той відкотився. Почувся глухий стукіт. Хлопець підняв арматуру. Махнув. Міша присів і замість його голови вона пошкодила штукатурку на стіні. Той одразу ж ударив битою по стегну. Тоді по руці, яка тримала арматуру. Хлопець впав, тримаючись за травмовану руку. Михайло копнув його ногою по животі. Тоді ще раз. І ще. Він навіть не рахував ту кількість ударів, які наносив по супернику. Тіло розтяглось по підлозі. Міша доторкнувся битою до його голови. Тоді підняв її вже над своєю головою. Той глянув на нього очима повними страху.
- Мені дуже шкода! – сказав Михайло.
***
Сергій боляче вдарився спиною. На його ребра прийшовся удар плечима від того лисого. Порізаний кілька тижнів тому бік нестерпно заболів. Очі аж закрились від болю.
Лисий тим часом виліз зверху і ударив того кулаком. Тоді схопився руками за маску. Сергій зреагував майже одразу ж. Пальці пішли тому в очі. Тоді він вигнув травмовану спину мостиком, і скинув того з себе.
Піднялись вони одночасно. Обоє вже без зброї. Лисий махнув кулаком. Сергій закрився рукою. І одразу ж ударив по щелепі. Схопив того за плечі, розвернув набік. Нога пішла в колінний суглоб. Хрускіт. Той впав на одне коліно. Завити від болю він не встиг. Коліно пішло в лице. Тоді Сергій схопив його за голову і ударив його лицем в грати. Тоді ще раз. Той впав на два коліна і безсило опустив руки. Лице було в крові. Вони дивились одне одному в очі. Розбиті губи того склались в усмішку. А за мить він засміявся. Наче божевільний.
- Я майже дістав тебе – виплюнув кров на землю – майже…
Договорити він не встиг. Його лице зустрілось з підошвою Сергієвого кросівка.
***
Ігор поволі відступав. Ті двоє насідали на нього. Краєм ока він побачив, як Михайло зник в притоні.
- Мені дуже жаль – сказав він дівчині з ножем – але вибору ви мені не залишили.
В цей момент вона зробила випад ножем. Намагалась розпороти йому живіт. Він відскочив і махнув битою. Удар прийшовся їй в лице. Ноги підкосились, ніж вилетів з рук, голова ударилась в стіну. Вона так по ній і зсунулась.
Товстун аж завмер з несподіванки. Такого він не чекав. Пляшки вилетіли з його рук. Він впав на коліна і схилився над нею. Ігор минув того і побіг до Михайла.
Залетів в притон і застав картину того, як Михайло замахнувся битою.
- Стій! – крикнув він.
Михайло зупинився. Обернувся:
- Ми не можемо цього дозволити – сказав він – не можна залишати свідків.
- Ми так не домовлялись! – у відчаї крикнув Ігор.
- Ми знали на що йшли – тихо сказав той.
Бита описала рух зверху вниз. Ігор відвернувся, щоб не бачити того. його затрясло. Коліна підігнулись. Він би впав, але Михайло підхопив його за плечі.
- Це було потрібно – тихо сказав він.
***
Вони зайшли в квартиру. Тепер тут вже не грала музика. Михайло показав рукою на кухню. Там міг бути ще хтось, хто міг би впізнати їх. Вони не могли цього дозволити. Сергій кивнув, типу «я займусь». Тихо покрокував на кухню. Притулився до стіни. Виглянув…
- Пусто – беззвучно сказав він.
Вони направились до кімнати. Стали по різні боки дверей. Сергій обережно повернув ручку…
Почувся постріл. А за ним наступний. Кілька куль прошило двері. Вони втиснулись в стіни.
- Думали, що взяли мене, га?! – прокричав той – х*й вам, а не Дениса!
Позаду них щось впало на землю. Яке було їх здивування, коли цим щось виявилось тіло товстуна, якого вони залишили на сходовій. В руках був ніж, який колись тримала та дівчина, над якою він схилився… Видно хотів помститись. Денис нехотячи врятував їм життя. Весь їх задум летів шкереберть. Але відступати вже було пізно…
Стало тихо. Ігор глянув на двері. Три дірки.
- Револьвер на шість куль – Михайло зрозумів, куди той дивиться.
- Є ідея – прошепотів Сергій.
Ударив битою по дверній ручці і знов притулився до стіни. Наступні три кулі роздробили дерев’яні двері. Почулось холосте клацання курка. Денис був настільки наляканий, що не міг порахувати кулі. А враховуючи його любов нюхати…
Трійця залетіла в кімнату. Денис в цей момент перезаряджав револьвер. Вони були близько. Двоє зайшли збоку. Михайло залишився стояти посередині. Денис вирішив не заряджати всі шість куль. Вистачить і трьох. Направив пістолет на Мішу…
Сергій перехопив руку. Одна його рука лягла на зап’ястя інша на лікоть. Рука Дениса розпрямилась. Його туша гепнулась в стіл. Ігор накинувся на нього з іншої сторони. Револьвер вилетів на землю.
- Ви хоч розумієте, що з вами буде? – важко хрипів той.
- А ти? – Михайло зняв маску. – ти розумієш, що зараз з тобою буде?
- Ти! – з ненавистю видав той – я ж знайшов убивць твого брата! Я виконав свою частину угоди!
- Хто саме задавив мого брата?! – закричав той – Хто?! Не знаєш!? Ні**я ти не знаєш!
- Я не хотів, щоб так сталось – заплакав той – ти ж знаєш! я ставився до нього…
- Заткнись – погрозливо зашипів той – Заткнись, сука, заткнись! Не смій прикриватись його пам’яттю!
Він кивнув Сергію. Той зрозумів і копнув йому ногою револьвер. Погляд Дениса був прикутий до зброї. І з кожною секундою, як Міша піднімав револьвер, його очі розширялись від страху.
- Не треба! – попросив він – я заплачу. Скільки вам потрібно?
Ігор з Сергієм мовчали. Лише міцніше притиснули його до столу, бо з кожною секундою він совався все сильніше й сильніше. Нажаль інстинкт самозбереження прокинувся запізно. Міша глянув на револьвер.
- За легко для тебе – вирішив він. – відпустіть його!
Сергій з Ігорем переглянулись. Але заважати не стали. Відпустили того, минули Михайла і вийшли. Залишилось лише вони. Міша дістав з кишені шприц.
- Зберіг спеціально для тебе – кинув йому шприц – давай, тобі не вперше.
- Міш…
- Не торгуйся – направив на нього револьвер. – ти отруював душі людей цим лайном. І мого брата втягнув у це. Ті тіла на сходовій, це, фактично твоїх рук справа.
- Після мене прийде інший – Денис закатав рукав – ти нічого не зміниш. Думаєш ти герой?! Та ти не краще мене! сподіваюсь ти теж скоро здохнеш!
- Коли, не п***и – нетерпляче гаркнув Михайло.
Денис ввів шприц собі в вену. Останній раз глянув на нього поглядом повним ненависті. А тоді його догнало. Він не виживе і Міша знав це. Серце не витримає передозування. Він помре від власного ж товару. Денис впав в крісло. Голова відкинулась назад. Очі більше не кліпали…
ID:
569922
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.03.2015 02:26:06
© дата внесення змiн: 28.03.2015 02:26:06
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
