Батько запріг коней, вимостив сидіння запашною травою і зверху накрив рядном. Михасик заскочив на віз тримаючи в руці вузлик з наїдками, які приготувала мати: "Щоб не голодували".
- Вйо - махнув батько батогом і коні пішли підтюпцем.
Вони проїхали вулицю яка виводила на дорогу що йшла до лісу. Хати швидко скінчилися і коні побігли по піщаній дорозі. Дерев'яні колеса, оббиті залізними обручами, глибоко врізалися в ґрунт. Дорога була досить широка і обабіч вузенької колії, пробитої колесами возів, простягалися рівчасті стежинки витоптані в піску коровами, які вузькими ланцюжками табуну щодня йшли на луг на пасовисько. По обидва боки дороги густою голкастою зеленню простягалися соснові посадки куди Михасик не раз бігав назбирати маслюків на жарку. Їх було там море, а збирали їх рідко бо в лісі було багато білих грибів, красноголовців, бабок і опеньків, які не тільки смажили, але й сушили на зиму.
- Вйо, вйо, вйо - коні побігли швидше по дерев'яному містку, що був перекинутий через маленьку річечку Стругу. Долина в неї була широка, густо вкрита травою і мохом. А потік вузенький, що деінде можна перескочити, якщо добре розбігтися. Названа річка через те що по її берегах селяни стругали торф для своїх грубок на зиму. Тому берег річки весь покритий ямами-озерцями глибиною до 3-х метрів з криштально прозорою чистою водою. В них ловився червоний карась і лин. Михасик бігав в стругу зі старшим братом і друзями і підсакою ловив. Іноді багато, спів-відра.
- Ану гніда, - і коні видряпалися з долини наверх. Звідси вже було видно ліс. Він стояв довгою вузькою смугою, темною як ніч, і видавався Михасику здалека непрохідним.
Коні побігли швидше. Тут на пагорбі вже не було такого піску. Ліс став розступатися і вони виїхали на вузьку дорогу дахом для якої слугували сплетені крони дерев. Ліс їх зустрів тихесеньким постійним гулом і співом птахів. Їхали довго. "До третьої лінії. Там багато сухостоїв".
- Тпрууу, - прокричав батько і коні зупинилися. Михасик зліз з воза і почав розминатися бігаючи по вузькій стежині. Батько вже давно йшов збоку, скеровуючи коней так щоб віз не зачепився за дерева.
- Діставай сокири синку, отут і нарубаємо, - батько прив'язав віжки до дерева, щоб коні не затягнули воза між дерев, і підкинув трави, нехай їдять, - Назад то тяжко буде.
Батько побрів по лісу, ставлячи зарубки на деревах які мав зрубати. Михасик біг за ним, бо боявся лишитися сам серед лісу, хоча і з кіньми. Страх проглядав з-за кожного дерева. Батько цього не помічав, він собі робив свою справу та й усе. А Михасик трусився бачачи за кожним деревом загрозу собі та не тільки собі а й батькові і коням.
Відмітивши дерева батько розпочав їх зрубувати і обрубати гілки. В Михасика також з'явилося багато роботи: підбирати обрубані гілки і більші тягати до воза, а менші розтягувати навкруг і ховати серед дерев. У лісі має бути чисто і сліду від їх рубки не повинно бути видно, то Михасик старанно маскував свіжі пні. Страхи враз пропали, десь поділися та й усе. Михасик весело і впевнено бігав до воза і назад. Батько також підтягував зрубані дерева до воза, волочачи верхівки дерев по землі, чим стягував листя.
- Дивись синку там можуть бути гриби.
І правда, Михасик спочатку знайшов одного маленького біленького, потім ще, ще і ще. Гриби ніби вмить виростали перед ним. Ось нема, а вмить є. Дивина якась. Окрім білих грибів, які Михасик збирав до кошика, в траві проглядали червоні сироїжки і мухомори. Попадалась бліда поганка від одного виду якої Михасику ставало страшно.
- І виросте ж таке, - думав Михасик, обходячи стороною страшний гриб. В грибах він вже розбирався, а до кошика сьогодні клав тільки білі. Так сказав батько. Певно не довіряв ще Михасику.
- А брат довіряв, - гордо подумав Михасик.
Стягнувши до воза повалений сушняк батько зрубав ще декілька живих дерев "На жердини". Ретельно обрубав з них гілля і попросив Михасика віднести це гілля далеко від фури і заховати.
- А то Шура (лісник) не дай бог побачить чи знайде жердини змусить розгрузити і сухостої. То поїдемо додому пусті, - посміхнувся батько. Хоча Шуру він не боявся, як певно нікого, бо був фронтовиком і людиною яка багато бачила і багато що пройшла. Але ж скидати прийдеться, не битися ж з ним.
Михасик запереживав - "А що якщо Шура зараз підійде". І йому вже з-за кожного куща бачився величезний бородатий дядько, обов'язково з рушницею на плечі. І знову Михасик затрусився як тоді коли тільки в'їхали глибоко в ліс. Цей страх вже його не покидав допоки й не виїхали з лісу.
- Пронесло, - сказав батько полегшено, певно також переживав.
- Пронесло, - видихнув з себе Михасик і засміявся. А потім зіскочив з воза і побіг поперед коней щасливим. Додому їдемо... Сонце вже скотилося до горизонту і тіні від дерев, що поодиноко стояли вздовж дороги, стали довгими і чорними і наче жерді перегороджували дорогу. Додому...
ID:
571721
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.04.2015 19:10:32
© дата внесення змiн: 03.04.2015 19:10:32
автор: Леонід Ісаков
Вкажіть причину вашої скарги
|
Вчора був день дитячої книги, то вирішив таким чином відзначити. Колись давно написав маленькі розповіді про пригоди Михасика. Розумію що вони мало кого зацікавлять. 
