Друзі повернули на зизгагоподібну стежку викладену червоною цеглиною. Вони дальше гуляли парком, таке відчуття, мов час зупинився щоб подумати.
" - Наскільки мені пригадується, Ви деякий час жили разом." - заговорив товариш.
" - Так у неї було улюблене місце, що залишилось із самого дитинства. Коли її голову заповнювали гнітючі, липучі думки, вона заповзала під стіл і ховалась там, визираючи лише тоді, коли помічала щось цікавеньке. Нагадувала перелякане кошеня в новому домі".
" - Улюблена гра була - хованки, я й дотепер вадко усвідомлюю, як Цій вдавалось сидіти тихо й майже нерухомо декілька хвилин... і так легко відшукувати тих хто заховався...інтуїція це її козир".
" — Носила плаття по коліна, розфарбовувала сама".
" — Вибігала під дощ, скакала по калюжам, гралась із равликами коло струмка в парку, розказувала як справи, забуваючи де і ким була, але чомусь любила бути на самотині".
" — Дратував, коли працював з дому, почувалась мов під чиїмось наглядом ( я й справді заглядав за нею, однак у неї була манія).
" — Ти запитувався від чого..?" — Знову в голові луною прокотився голос друга.
" — Розмовляла весь час переважно з собою, часом адресувала комусь слова і речення, почуття, емоції, але то був не я.
" — Ти чув їх ?".
( Яке безглузде запитання!)
" — Вона писала, я забував".
