Полум'я в попіл стирає чорнильний роман,
Правда дрімає в одній із кімнат божевільні.
Кожен будує цей світ із десятків оман,
Роблячи все, щоб не стати по-справжньому вільним.
Чи то диявол бажання розписує злом,
В душі вкидає страшенну, нелюдську жадобу?
Чи то одвіку усім притаманне було
Страх, лицемірство і погляди люті спідлоба?..
В'ються дороги, крізь вир сьогодення течуть.
Крилами змахують, мчаться роки за роками.
Люди не змінюють власну розпещену суть –
Гасять, регочучи, серце з палкими вогнями.
Власної думки не має широкий загал –
В блиску пустушок вбачає нав'язливу цінність.
Знову Володар Пітьми оголошує бал,
Щоб його слуги могли довести свою вірність.
Натовп шукає, де більша живе маячня,
Куполом неба розноситься сміх Маргарити.
Скільки б лазівок собі не шукала брехня –
В справжніх рукописів здатність одна – не горіти.
