З твоїх очей рожевої блакиті
Повіяв солоденький вітерець
І я тільки й ловив його щомиті
В руках тримав маленький папірець
***
Там на папері номер телефону
Який здавався скарбом із едему
Із запахом твого одеколону
Вирішував я вічную дилему
***
А чи потрібно знову починати
Надіятись і вірити в нове
Для того аби знову покохати
Аби відчути щось всередині живе
***
Та з кожним разом серце кам'яніє
І отой лід все важче, й важче розтопить
Тебе я бачу і в душі у мене вже не мліє
І, “блін”, у грудях зовсім не щемить...
