Ні акордом, ні ритмом, ні ясністю кольору неба
Я не бачу себе. Я живу крізь грозу.
Плащ вдягну і піду у війну, не сказавши нікому, що треба.
Ворогам віддарую запрошену ними біду.
Я розчищу шляхи тілесами чужинських солдатів.
І пропущу колони машин на міновані ними ж поля.
Будуть тяжко в землі моїй зайди конати,
Але йтиму вперед, до завершення судного дня.
За містами міста і покинуті села перейду,
І на порох зітру всі сліди від озброєнь важких.
І на тисячі літ не буде ні один зазіхати
Ні на землю, чи мову, чи зібраний нами наш хліб.
І з уроків урок вздовж доріг, на фасадах будинків,
Прокарбую незни́щенно те, чим боліла й боліла душа:
Поважайте себе! І любіть не якихось чужинців.
Бо рабами вже повні пекельні загони й стада.
