Питала я в своєї долі,
Скажи, куди мене ведеш?
Вона мовчала й гонорово,
Водила стежками без меж.
Я тихо тихо йшла за нею,
не розумівши, де я є,
І що це, вечір прохолодний,
Чи ранок сонячний, жаркий.
Я йшла роками і старіла,
Обдерта, сива, втомлена,
А моя доля все мовчала,
Красива, горда й молода.
Я зупинилась й закричала,
І сльози покотились в мить,
Скажи, за що мене так мучиш?
Я вже не можу далі йти.
Вона стояла і мовчала,
Лиш погляд гордий і сухий,
Ти все життя мене благала,
Веди мене- мій поводир...
