А ти не дивуйся, що я плачу сьогодні
І прошу: не треба квітів живих...
Між нами давно вже нічого нема,
Лиш по звичці вечірня зустріч в кафе...
Гарячий шоколад не зігріє більше душу
І серце остиває від брехливих слів.
Калиново-медоцвіто усміхнувся вечір,
А ми сиділи й розуміли: щось не так...
Бився безпорадно вітер в шибки,-
Ми не плакали і не сміялись:
Дивились в очі і бачили лиш правду...
Нашу звичку змінити пора...
Нам більше не потрібні квіти й кафе,
І гарячий шоколад не допоможе...
"Чекатимеш мене у нашому домі?"-
Тихенько твої ворохнулись вуста...
14.07.14
