Засудження – шлях до самознищення.
ВІН полюбляв горячу каву з молоком та кислі апельсини. ВІН не міг довго працювати за комп'ютером і не міг терпіти солодкий запах жасмину. Часто, ВІН занадто довго роздумував над своїми діями, часто втрачав усе, що міг би мати. Але ВІН не жалівся. Все це було тим, на що ВІН покладався та те, що ВІН хотів робити у своєму житті в подальшому.
*
ВІН працював та полюбляв галасливі компанії. ВІН багато читав та розмовляв по телефону. Коли не міг зосередитись на чомусь, то відкидав цю роботу на потім, після чого виконував усе на відмінно. ВІН дивився у дзеркало, бачачи красиву молоду людину, яка усього досягла. ВІН любив своє життя, він приймав його таким.
*
Коли ВОНИ зустрілися, світ звузився : звуки затихли, а проливний дощ скінчився. Люди перестали гомоніти, кавоварка у сусідній кав'ярні працювати, а сірий кіт, який біг по вулиці, зупинився.
ВІН повернув голову управо, дивлячись як ВІН повертає уліво. ВІН довго думав на тим, що йому зробити, тоді коли ВІН зробив перший крок і заговорив :
- Ти це я? Чи я це ти?
- Ти схожий на мене, - тихо відповів ВІН, боязко.
- Чи, може, навпаки? – трохи злякано, але з усмішкою, проговорив ВІН.
- Але...Як таке могло трапитись?
ВІН недовірливо дивися на свою копію, - у елегантному костюмі, краватці, з дорогим гаджетом у руках; його тіло знало більше фізичної підготовки, а волосся більше догляду, - як йому здавалося, кращу. По тілу почали розноситись нотки заздрощів.
- Може, ми брати?
- А може, це чийсь злий жарт?
ВОНИ на хвилину затихли, вдивляючись в один в одного.
Це здавалося божевіллям : бачити твою копію, яку ти зустрів посеред вулиці, щей тепер, коли вона затихла.
- Ти знаєш, я маю поспішати...Моя дівчина, ось там, бачиш, у червоній сукні, чекає мене.
ВІН повернувся туди, куди простягалася рука його стильно одягнутої копії, та зацепенів.
- Чому ти показуєш на...Нікуди?
- Що? Ну ось вона.
ВІН вперто кивнув в ту сторону, але ВІН не бачив нічого. Там була пуста вулиця, на якій запинився автомобіль, не найкращої витримки.
- Я не... – ВІН похитав головою, але було вже пізно.
Його співрозмовник відступив, посміхаюсь. Так, ніби йому не було цікаво, чому ця людина схожа на нього, і побіг у ту сторону, де мала стояти дівчина.
Рух відновився, машина проїхала біля нього, і коли він знову подивився на НЬОГО, то вже нікого не було.
Перехопило дихання. «БАМ».
Мозок почав посилено працювати, аналізуючи думку. «БАМ».
Очі широко розкрилися, а тіло затремтіло. «БАМ».
Може, це був він? «БАМ».
Може, десь у світі є той, ким ви могли б стати, якби не ваші дії. Хороший, чи поганий, добрий, чи злий, егоїстичний, чи миролюбний.
Вирішувати вам.
Почуття недосконалості – шлях до саморозвитку.
ID:
588089
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.06.2015 22:48:31
© дата внесення змiн: 17.06.2015 22:55:35
автор: bombarda.
Вкажіть причину вашої скарги
|
