Що ж...
Ось атрибути Літа Моєї Печалі:
ніч за вікном. І кружка з холодним чаєм.
Повна відсутність "вхідних". Острови. І липи.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Де
кількість трикрапок росте аномально швидко.
Втім, як і кількість словес - мабуть зайвих. Чітко -
лінія вуст, вже торкнутись яких - не сміти.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Бо...
Це незворотньо - закінчення Всіх Історій.
Тихо в мій сон на прощання вповзає - море...
Море цілує - і сіль вже з цих вуст не змити.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо
( Тихо сказати " не йди "
і затим -
відпустити )
Просто чарівно!
Написання такого прекрасного вірша має буте великою радістю для авторки і для усіх шанувальників поезії, хоча вірш і присвячено
Літу печалі.
Додаю у обране.
...літо буває різним...
й часом вхідний той - пізно!
кружка з холодним чаєм...
Вже та байдужість - навзаєм.
Море, змивай вже швидше
з серця солоні бризки -
я ще встигаю сонцю
своє відкрити віконце))))
Тепла вам і радості ...хоч і смуток у вас надзвичайно красивий!
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Смуток може зазирнути в душу у будь-яку пору року і літо - не виняток... Навіть попри те, що воно повинно бути позитивним і безтурботним. Але все це лише тимчасово. Ще будуть і вхідні, і теплі зустрічі, спілкування!.. Душевні роздуми...
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
воно зника, як і прийшло - саме з собою...
тобі ж – Печаль… і солі смак...
та гра прибою
отого Моря, що колись
на хвилях несло
це Літо Радості,
Надій!
... сушити весла
вже просить Осінь… – Ти ж словес
не зрадь – не зайві!! –
не відпускай – поки не скрес
цей Холод давній! –
і розтопи його, проси: «Ти грій ще, Літо!»
…
… допоки всю Печаль Твою
Дощем не змито…
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00