Тихо палає картковий будинок,
Зроблений з краплених кров’ю частинок.
Серед мільярдів несправжніх картинок
Дама – це я.
Тільки і чути довкола розмову:
Вогнище палять для тебе, Винова!
Кожні вуста напікає це слово –
Винне ім'я.
Шкіряться поруч нав'язливі Черви,
Душі свої безталанно прожерли,
Я б на їх місці позаздрила мертвим –
Пам'ять в тих є.
Дзві́нки кричать зусібіч безголосо,
Кігті собі запускають в волосся.
Щирі на вигляд? – Це тільки здалося –
Тягнуть своє.
І, одягнувши усмішку фальшиву,
Жлу́ди шукають для себе поживи.
Пустку у серці лиш золото живить,
Стримує – страх.
Осторонь табором з’юрмились Вини,
В бідах не бачать своєї провини,
Досі довкола вишукують винних
З гнівом в очах.
Вогнище пащу розверзло до неба,
Кожен знаходить у тому потребу –
Інших, несхожих, відмінних від себе
В пекло жбурнуть.
Полум'я хижо облизує п'яти,
Міцно в обіймах тримають лещата…
Досить, напевно, тобі чаклувати,
Проклята суть!
Сонце пашить, мов роз'ятрений сонях,
В хмари злітає густе гайвороння...
Кожен ненавидить власне безсоння,
Просить вина.
Тихо палає картковий будинок.
Масть віднайшли вже для себе єдину? –
Всі викорінюють з себе людину.
Кажете, стали гіркішими вина?
Пийте ж до дна...
-----------------------------------------------------
До України гральні карти проникли із заходу (через Німеччину і Польщу), і цей факт пояснює появу просторічних назв карткових мастей: ви́ни (піки) — калька з німецької (на німецьких картах пікова масть зображена у вигляді виноградного листя); жлу́ди — трефи (на німецьких картах жолуді відповідають трефовій масті); дзві́нки — бубни (на німецьких картах дзвіночки).
