Безсилі руки на пустий листок,
Ти так далеко, але ти усюди,
Моєї муки нескінченний строк,
І я не знаю, доки все це буде.
Твої мовчання, усмішки німі,
Мої відверті тексти у безодню,
Насправді ж бо, нема ніяких «ми»,
Є гра бажань, та вигадки самотні.
Безсонні ночі скільки ж їх було,
В думках, сльозах, що може й не потрібні,
Та спогади вели кудись на зло,
Туди де очі до зірок подібні.
Ну ким ти був? Яким ти став тепер?
Я не дізнаюсь, та воно й на краще,
І розум хоче що б вогонь помер,
Але душа не віддає нізащо.