- “У мене все добре… ”.
- Справді ??? “ .
- “Ну звичайно ж…”, втоптуючи щосили руками і ногами різкий смуток і тихо ковтаючи клубок сліз, який заважає дихати, промовляю я стандартну заїжджену фразу вдавано веселим голосом.
Погодьтеся… інколи занадто важко пояснювати (хай навіть дуже близьким і рідним людям) чому твою душу окутує океан тихих невиплаканих сліз, які брудною течією ллються по венам замість крові…чому ти захлинаєшся у тому океані незважаючи на те , яким би досвідченим плавцем ти б не був…і чому неможливо натиснути кнопку SOS….
Інколи самому важко зрозуміти причину такого стану. А можливо просто лячно самому собі зізнатися… Лячно зазирнути в душу, провести там детальні розкопки, покопирсатися добряче і ретельно (хай навіть це не дуже приємна процедура …як скажімо прийом у лікаря) і зрозуміти нарешті, що чи хто отруює твою душу і тіло кожного дня. Але по собі знаю, як це важко зробити і яку сміливість для цього потрібно мати…Відкрити свою душу і потаємні думки для себе самого…
Обманювати інших, прикрашаючи свій настрій як новорічну ялинку, доволі легко…Хоча буває й таке, що хочеться різко вихопити слова “У мене все добре ” з рядків відправленого повідомлення чи швидко промовленої репліки по телефону і закричати диким як шалений вітер, який розгулявся серед пустого поля, голосом: “НІІІІІІІІІІІІІ…..в мене не все добре…. Смуток, як отруйна речовина роз*їдає серце, душу і тіло. Мене всмоктує болото, протягує до мене жилаві мускулясті руки і міцно обіймає…Не має сил поворухнутися, не кажучи вже про те, щоб чинити опір…Таке відчуття ніби я щоночі гину, але вранці знову оживаю і змушена проходити сім кіл пекла ”. Але потім хапаєш себе двома руками за горлянку і кричиш : “Не варто…нехай у мене все буде добре… хоча б на папері…хоча б у короткій сухій телефонній розмові….”