ті ангели, що сидять на її ключицях,
змушуть проти волі палити усі мости,
криваву дірку під п'ятим правим гризе вовчиця,
"ти краще змовч сьогоні, будь ласочка, промовчи".
вона не змовчить нині,
і в будь-який із загаданих вами днів,
найгірше спить, та ангели все ж голодні,
і найситніший харч - потоки колючих слів.
хоч піднебіння дряпають гострі кігті,
й вона навчилась бути без мети,
вона нанизує наче буси щасливі миті,
вона ж складає в рядочки погані дні.
усі її найкращі риси стануть другорядними,
всі її посмішки будуть втоптані у багно,
у наші найсвітліші дні ми прикидаємось пристойними,
але на пари наших надключичних ангелів
в кінці усіх кінців
чекає тільки дно.
все еклектично просто до безвиході,
все прораховано уже давно,
усі ми свого "я" мілкі фанатики,
і вона
свого
також
і що?