Я душу свою, Боже, розсипаю бісером по Україні.
Вона в кожному місті: мале воно або просторе.
Вона залишається небесним ліхтариком у небі Криму
І падає солоним вітром у розпечене сонцем море.
*
Душа болить за те що люди дикі,
За те що зрадили своє життя.
І продаємо душу кожної ми миті..
Ми щасття прагнули,а згоримо до тла.
*
По клаптику душі продаємо тим, що не мають милості.
Серце чорніє і стає попелом, згораючи у вогні.
Скільки зла навколо, скільки болю й підлості,
Там нам ще є, що у вцілілих серцях берегти.
*
Згниє душа,повніша заздощами.
Що ллється в край,не видно берегів.
Не буде вам кримчані більше радості.
Останній вогник в небо вже злетів.
*
І знов душа моя болить у кожнім українськім місті,
Болить за всю країну, за людей і за саму себе.
У Криму залишу я клаптики душі найбільші,
Теплом зігрію Кримські береги я перш за все.
*
Лиш гори рідні,що на півдні України,
Для мене кращі ліки,проти вас.
Люблю я Крим,а краще - Українським,
Я хочу знов побачити не раз.
*
Я і власне серце покладу у корабель з паперу,
Хай плине морем, що завжди буде молодим.
Вищі сили бережуть цю чарівну атмосферу,
Бо насправді Боги щиро люблять Крим.
