Холоне на столі мій чай І політає у повітрі дим Останній їде вже трамвай І хось біжить за ним… Наздоганяє і кричить «чекай», Та не може його наздогнати... Щосили він гукає «постривай», - Наступного всю ніч чекати... Накрапати з неба починає дощ, І мокра під ногами вже бруківка. Він на одинці посеред площ, А десь далеко там його домівка… Та добратись немає чим додому, Бо трамвай останній вже в депо. І чути десь там гуркіт грому Він не встиг… йому вже всеодно… Що тепер робити він не знає На самоті кохаючись із димом По – нічному місту сам блукає І вбиває душу нікотином… Чує раптом… музика лунає І на слух він йде до неї Куди іде? - і сам не знає… Блукає по нічній алеї… Остання залишилася цигарка, Та намокли в нього сірники І тут музика…кафе…вже п’ята чарка... Скрипаль старий і… копійки… Скрипку ту, немов смичком листить... А серце юнака пронизує печаль Через кохану вже роки не спить І топить у вині щодня свій жаль… Кається тепер, та все пройшло Вона із іншим на рушник вже стала Кохання на той світ вже відійшло А дівчина ота… його таки кохала…. Автор: Назар Гузій 30.07.2011р.©
ID: 612090 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 08.10.2015 23:30:24 © дата внесення змiн: 08.10.2015 23:30:24 автор: Назар Гузій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie