світ загус у моїй порожнечі
став на мить без житття ознак
я у небо паду навзнак
і земля прилипає на плечі
розітнута свідомість надвоє
розмежовує грішне й святе
це не прірва не рай все не те
це падіння у час із тобою
мить розсмоктує простір згущений
із обіймів звільнившись цупких
залишаємось ніжно-сущими
довгий вдих і короткий видих
витікає з безмежжя проталин
на тіла наші синь озону
ми нарешті подібними стали
поділивши на двох один сон
2009р.
фото з інтернету
