Не могла не подати цей вірш.
Його написав мій чоловік, Олександр Моренець
Важкий солдатський запах поту
проліз крізь тютюновий дим,
і сон змінився на скорботу,
і я відчув, що не один
в своїй кімнаті серед ночі...
І бачу – поруч хтось сидить...
І заглядає просто в очі,
І починає говорить:
«Мене нема... я вчора вбитий...
Та ось прийшов, бо хочу взнать:
чому одним – так легко жити,
а іншим – тяжко й помирать?»
А я мовчав, боявся слова,
лиш бачив сірий камуфляж...
І «камуфляж» промовив знову:
«Снаряд влетів до нас в бліндаж...
Накрило всіх, ніхто не вижив...
Ти чув колись, як "Град" реве?..
О 22-ій, після їжі,..
дививсь ти шоу по ТВ.
А ми, розірвані на шмаття,
вже залишали білий світ
із янголами в білих платтях...
А нам всього по 20 літ...
Ну що ж, не хочеш говорити...
Мабуть, не знаєш, що сказать...
Кого ж спитать – чом легко жити
й чому так тяжко помирать?..»
Автор – Олександр Моренець
07.02.2016 р.
Не можу переконати, що йому варто публікувати
вірші. А Ваша думка?