Неначе Бог згадав усі мої молитви,
Обрушилась мовчання тишина,
І я покинула жорстоке поле битви,
Тихенько прошептавши:""Не одна".
Він вчив терпіння, вчив мене чекати,
І все одразу не давав мені,
Казав: "Навчися спершу цінувати,
Тоді щаслива будеш на землі".
О ці хвилини, це очікування – мука,
Яку не передати на словах,
Коли свого не чути серця стуку,
Лиш пульс шалено б’ється у скронях.
Ми люди, тож ми схильні помилятись,
Спочатку падаємо сильно, знов встаєм,
Та лиш ніколи нам не треба зневірятись,
Бо віра в битві нашим є мечем.
