Стеля здається небом, коли відкриваєш очі
Сьома нуль нуль, ранок сумний і теплий
Мурашки по шкірі, вставати так неохоче
Сон не тікає з думок - щирий, надмірно відвертий.
Ковдра сповзає з тіла, вітер штори гойдає
Сміються промені сонця на підвіконня віко́н
Десь із букетом квітів коханий кохану чекає
І обом їм здається, що все це вигадка й сон.
Закричав телефон, сполохались ранні пташки
Вдихнути повітря, піднятись на раз два три
Настрій створять маленькі, білі, мов сніг, ромашки
Яких колись у сні назбирав невпевнено ти.
Любить, не любить важливе однак питання
А що, коли ні? Чи не знаю? Мабуть? Чи так?
Скажи мені, мамо, чи зветься ось це коханням?
Чи воно заховане там, де в небі летить літак?
Вже й звечоріло, на небо посипались зорі
Місяць гойдає їх, мов своїх із Сонцем дітей
І можна складати безліч таких коротких історій
Вночі перед сном не море, океани нових ідей.
і в обране..
