Привіт сестричко моя рідна
Завжди красива та привітна
Чому не любишь ти мене
Чому гнобиш завжди
Коли говоримо всі ми.
Коли я хотіла розмовляти
Розмовляла не зі мною
Хотіла б я , щоб подругами стали,
Але життя так не дало.
Хотіла б вірити я в тебе
Хотіла б переживати разом
Але твоє гордливе серце
Перегризло моє все…
Ніколи не спитала
Ніколи горло за мене не рвала
а цькувала та гнобила
За те, що мати мене породила.
За те, що не гуляла
А зімною ночами не спала
За те, що колихала
І злобу в зубах тримала.
І на батька, і на матір
Ти сердилась завжди
Коли ніжно мене пригортали
ти тихо шептала,
щоб не було її.
Всі ми виросли давно
Ти , брат і я
Але не було між нами добра
Була злість, бідіа, тривога
Де ж її носить раді Бога!
Коли потрапила в біду
Ти не виручила,
Не зупинила
а головою далі вземлю погонила…
Ще допомогла в багнюці
Втопити своє «Я»
Не прощу ніколи сказала Я.
Алкашом називала
В багнюці топтала , роздирала
не щоб допомогти, виручити,
Запобігти поганому життю,
А розтоптати як змію…
Дитину твою лелеєла, любила
Як за рідну собі хранила
Золото було тоді мені,
Але не довго хранилося в собі.
Я не ворог а сестра
повинна бути в тебе я одна
цінніша золота й грошей у тебе я
але не рідність ,не дружба, ні журба.
Ні тато,мама
в цім не винні
Лиш ти сама
Бо я життя тобі не дала…
Прийде час коли поймеш
коли зітхання будуть марні
Коли мене чатують страждання
Коли побачу в горі твої жадання…
Може я стану стара
А ти старіша
Може я побачу каяття
Коли ти скажеш «Извини меня»
Пробач і відпусти
Змирися ти з собою
Що я сестра тобі
Просто відкинь свої думки
І погони їх кудись туди…
Пробачу я тобі
Коли знову прийде весна
І в нашім домі знову запанує радість
Натхнення і доброта.
