Ніч.
Очі благають про сон, але руки втомлено пишуть.
Відчуття, неначе сповзаєш до бездонної ями, але це і є той стан, у якому можна хоч якось зібратися з думкою. Наразі мене не існує для соціуму. Збираю себе в купу і "граю в хованки", щоб не боліло.
В пам'яті досі живе твоя "солодка" брехня, тому піду заварю, як завше, чай без цукру.
Ти вміло зіграв свою роль. Можливо це невеличке акторство мало якусь мету? Мабуть вже не потрібно цих зайвих запитань, тепер і ти не потрібен...зовсім. Входжу в звичку жити без тебе і чекаю, коли час підбере мені необхідні ліки.
Мовчу, але це не означає, що мені нема чого сказати. Іноді тишею можна висловити набагато більше, ніж потоком непотрібних слів.
Зустріч з тобою - дурний випадок, але ти був моїм найкращим уроком.
P.S. Просто пам'ятай про мене. По-доброму. А коли втомишся від нескінченного самоаналізу, закрий очі і знайди мене в своїх снах, лише там я ще чекаю на тебе.
Мабуть якусь ділянку мого мозку вразила "бактерія", а може і чарівна сила...
Все. На добраніч.
02/05/16
Про мене пам*ятай!!! 
