Наливайся печаллю по вінця,
Заливайся беззвучно сльозами…
Коли твоїм не вірять вчинкам,
Який сенс розкидатись словами?
Коли відкидають твоє кохання:
«Ти не любиш мене, не бреши,
В тебе просто нав’язливе бажання,
Іди, когось іншого собі знайди.
Все, що ти відчуваєш – омана,
Зовсім не правильна твоя любов.
Я ж не прошепочу тобі: «кохана»,
Хочеш – старайся знов і знов.
Це не любов, мала, зрозумій,
Це – звичка, пристрасть, шаленство,
Про мене, мала, не мрій,
Бо ж ти знаєш, що все це даремно.
Це не любов, ти ж не знаєш, що це
І байдуже, що ти там відчуваєш,
Байдуже, чи щемить серце –
Ти мене не кохаєш!»
Слова твої, як по серцю лезом…
Що ти, в біса, про це можеш знати
І як моє серце здатне кохати?
