Лідії Михайленко,
подрузі
Наша юність обсипана цвітом
В оксамитно-зелених лугах.
Все колише нас бабине літо
В павутинно-легких гамаках.
Досі чується: донечко, донько,
Накупалась, додому не час?
До відбитку твоєї долоньки
Марно тягнеться хвиля щораз.
І чи можна було не радіти
Добрій казці любові й добра?!
Ми сміялись, нестримно, мов діти.
Незабутня, прекрасна пора!
…Обіцяю, що влітку заїду,
Знов провідаєм річку і гай.
Мила подруго, Лідочко-Лідо,
На воротах мене зустрічай.
