Сьогодні якраз 18 років, як ми поховали його.
Стою біля портрета і дивлюсь –
Який близький і рідний нам татусь!
Це був, мабуть, від Бога трудівник:
Хворіть, відпочивати він не звик.
Так, все життя невтомно працював,
У різних ситуаціях бував,
Та не згубив в дорозі доброти
І нам допомагав її знайти.
Пригадую, як будували дім,
Мов чародійна сила була в нім:
Він цеглу клав, пиляв, рубав, тесав –
І все робив з охотою і сам.
Хоч родом він з маленького села
Робота вся відомою була:
В сараї, в хаті, в будівництві вмів –
Він це своїм життям довів.
Любив наш тато й поважав дітей,
І всі, кому допомагав з людей,
Його і цінували, й поважали,
Здоров'я, радості, добра бажали.
Вже тата нашого немає, ні!
Зустрів він смерть з хворобою в борні,
Та залишились ми, і речі, й справи.
Забути батька ми не маєм права!
Ганна Верес (Демиденко).
