Вірш рветься у мені,
Хоча люблю я прозу...
Палку, непевну,
як вранішній туман.
Грозою темною мені закрили небо,
Хоча ще вчора сонячно було,
Твої слова ножем у серце прямо
Влучають несподівано і сліпо,
Мов сутінки над містом залягли.
Ще будуть інші в мене і думки, і люди,
Ще будуть в мене зустрічі нові,
Та ту образу гостру я довіку не забуду,
Хоч і люблю тебе, і це уже в крові.
Застерегти я хочу інших
Від різних емоційних схем,
Які оповили нас всіх довершено,
Немов ляльок отих бездушних,
Що дітьми ми до рук берем...
