Двері позаду мене зачинились. Аліна та Саша вирішували не приєднуватись до моєї затії. Що ж, вони можуть і перечекати. В коридорі було прохолодно. Я чув шелест вітру за вікном, чув биття власного серця, чув кроки що повільно наближались до мене.
- Добре, що ти прокинувся – поодиноке світло від лампи освітило Тараса.
Я промовчав. Хотілось знову кинутись на нього, але я не став. Він сильніший за мене, особливо тепер.
- Я тут вирішив зайти в гості – Тарас презирливо посміхнувся – але справи затримували, тож вибач, що так пізно.
- Як це мило – я процідив крізь зуби – приємно, що ти піклуєшся.
Він тихо засміявся. В темряві він нагадував хижака, що крадеться до здобичі. Він рухався впевнено, значить звик до темряви.
- Нам не обов’язково бути ворогами, Макс – він повільно став підходити до мене – ми можемо забути те що сталось. Я не хочу цього робити.
Він посміхнувся настільки щиро, наскільки міг. Я відійшов на кілька кроків назад. Між нами тепер були двері палати. Позаду запасний вихід. Спуститись по сходах і я зможу розтворитись…
- Ти не залишив мені вибору тоді – Тарас розвів руками – прийшлось діяти швидко і жорстоко.
Я мовчав. Звісно мої очі не зводили з нього погляду. Наскільки міг, я намагався не видати обурення від того, що він тримає мене за ідіота. Невже не помітно, що він боїться. Вперше за багато часу він відчуває страх. Страх перед тим, хто може покласти крапку в історії його безнаказаності.
- Тобі це голоси в голові нашептали? – спитав тоді, коли він був вже зовсім близько.
- Макс, ми можемо просто не заважати одне одному – сказав він – ти можеш перестати бути пішаком в грі свого брата.
- Про що ти говориш? – він мене здивував.
Я занадто пізно помітив, що відстань між нами небезпечно скоротилась. Але отрута почала діяти: Тарас знайшов підхід до мене.
- Я знаю, що задумав твій брат – говорив він – він знав про мене. Марко з самого початку знав, як все буде. Знав, що мені доведеться залягти на дно, бо ти приїдеш мене шукати. Знав, що як тільки ти мене позбудешся він знайде дорогу всередину. Він не хоче знищувати департамент по доглядом за такими, як ти. Він хоче очолити його.
Мене наче струмом вдарило. Марко отримає безлімітний доступ до цінних ресурсів, будь-то люди, чи матеріали. Останній раз його ігри призвели до великих жертв. Цього разу кількість треба буде вже множити. Я колись врятував Тараса від вчинення самогубства, тож Марко зібрався цим скористатись.
- Я не знав про таких, як ти, до того, як ти мене врятував – продовжив Тарас – я взагалі нічого не знав. Але…
- Дай вгадаю – я подав голос і зрозумів, що потрапив в пастку – після того, як зарубав свою сім’ю?
Він зблиснув очима. В них промайнув вогонь настільки сильний, що грозив спалити все на своєму шляху.
- Так – він загасив його – після того. Ти знаєш, що я нікуди не тікав. Мене знайшов Соколовський. Він ж зняв з мене обвинувачення.
- Навіщо йому це робити? – не повірив я.
- Він не казав. Але щось мені підказувало, що цим він хотів керувати тобою з братом. Він ж сам запропонував мене в обмін на той напій. Делірій, правильно?
- Чому саме зараз? – він знову змусив мої сумніви проявити ознаки життя – чому не тоді?
- Тому що довелось підштовхувати тебе – спокійно пояснив Тарас – як тобі жилось з тим, що ти випустив маніяка психопата на волю? Тільки от коли ти все ж витяг носа – делірію в тебе не було.
Це правда, напій був надійно схований Наталею та її бабусею. Ні я, ні Марко не знали де винахід покійного Геральта. Геральт подбав, щоб ні я, ні Марко не змогли дістатись до найбільшого психотропного засобу. А тепер він в нас, тож Соколовський вирішив скористатись картою, що він ховав до цього в рукаві.
- Тільки от я без роботи не сидів – продовжив Тарас – я знав, що мене рано чи пізно здихаються… І ось я тут – виконую обов’язки зама покійного Соколовського.
- Тому ти прийшов сам – осінило мене. Ніхто крім старого лиса не знав.
- Ніхто з живих – поправив Тарас.
Відстань між нами зовсім скоротилась. Тепер він міг спокійно дістати мене ножем.
- Твій брат, поки ми тут стоїмо, домовляється за нашими спинами. Продає себе по дорожче. Хто йому завадить? Ти? Я? Ми обоє тут, намагаємось спекатись одне одного.
- Що ж тобі заважає спекатись від мене?
- Не знаю – Тарас знову розвів руками – ти пережив удар ножем в груди. Я цілився в серце між іншим, а ти стоїш тут переді мною. Тож мабуть тепер я спершу дам тобі вибір. Маніяк-вбивця з голосами в голові, чи майбутній маніяк-вбивця з великими амбіціями?
І ось я знову перед вибором. Щоб я не обрав, далі буде тільки гірше. Але й стояти в стороні я теж не міг. Я занадто довго тікав.
- Так, що ти вибереш? – Тарас забрав одну руку за спину.
Я уважно подивився йому в очі. Посміхнувся.
Удар був настільки підлий, що він його не чекав. Коридор наповнило шипінням. Він випустив ніж і схопився за очі. Мої пальці потрапили точно в ціль. Тут ж з-за дверей вилетів Саша і накинувся на нього. Тарас оклигав на диво швидко. Вони з Сашею врізались в стіну. Тарас схопив Сашу за голову і вдарив в стіну. Хотів вдарити його вдруге але я засадив йому його ж ножем в стегно. Ніж застряг напоровшись на кістку. Він вдарив мене ліктем і я заточився на підлогу. В грудях наче вибухнуло. Шви натягнулись на кілька порвались. Тарас впав на одне коліно. Його очі хотіли вилізти з орбіт, лице розчервонілось, на шкірі блистіли краплі поту. Саша відповзав тримаючись за голову.
- Це була твоя остання помилка – прошипів дивлячись на мене.
Я почав відповзати від нього. Він ж поволі вставав і шкутильгав до мене. При кожному кроці він кривився від болі, але його це не зупиняло. Відстань між нами скорочувалась. Тарас схопився за ніж силуючись його дістати.
- Дурень – шипів він – я дав тобі шанс…
Глухий стук чогось дерев’яного в щось м’яке. Тоді звук від падіння чогось тяжкого на підлогу. Це вже потім очі перетравили зображення. А сталось он що. Аліна вилетіла з палати і вдарила Тараса дерев’яним стільцем по голові. Тарас обм’як і розпластався по землі.
Аліна стояла над ним з задоволеним лицем.
- І оцей тебе штрикнув? – глузливо спитала вона – я думала він міцніший.
Я не встиг відповісти. По коридору розносився шум. Весь наш поверх вже стояв на вухах. Я схопив простягнуту Сашком руку і піднявся. Тарас лежав просто переді мною. Той кого я так довго хотів зупинити. Ось він – мій шанс покінчити з ним раз і назавжди. Рука поволі потяглась до ножа, що стирчав з його ноги. Я зроблю все швидко…
