Ти упав на саме дно й довго-довго дивився на зорі, які котилися небом так часто, що тобі здалося, ти чуєш, як десь тихо схлипує дитина.
Ти упав і довго-довго лежав, відчуваючи пальцями пісок і воду, і ще трохи трави, з якої можна було б зварити чай і пити в час холодних осінньо-грозових вечорів, коли у неба хтось забрав солодощі й воно вередує.
Ти упав і довго-довго не міг зімкнути докупи повік, бо вперше побачив небо за весь цей час.
З дна на нього відкривається набагато кращий вид, ніж той, на який ти мимоволі кидав погляд за роботою :\"Чи не паде часом дощ?\"
Упавши абсолютно безболісно, ти відчув легкість у плечах і довго-довго купався у цьому відчутті, оскільки гори, що гніздилися на твоїх раменах спурхнули лякливою зграєю горобців чи то на пошуки нової здобичі, чи то тому, що ти надто голосно засміявся й зітхнув.
Ти подумав, що падати на дно корисно, якщо, звісно, на тебе не нападають піранії чи якісь інші хижаки.
Ти упав і довго- довго слухав, як співає очерет і, як подзенькує, зіштовхуючись прибережне каміння.
Ти простягнув руку вперед, тобто вверх, і схопив з неба жменьку зір. Вони полохливо виблискували на твоїй долоні і раз за разом намагалися злізти.
Спостерігаючи за цими стрибками, ти підніс долоню до вуст і вдихнув те, що зачерпнув .
Насіння неба теплим клубком оселилося в твоєму тілі, і тепер в тебе було не лише сонячне, а й зоряне сплетіння.
На смак вони були колючі й гострі. А місяць, напевно, смакував би як сир з гострими спеціями.
Ти упав і, трохи відпочивши, звівся й пішов по дну до берега. Бо для чого тобі дно, якщо по нього не можна йти?
Добре все-таки мати власне дно з водою і піском, і ще трохи з травами, і з якого можна долонею зачерпнути зорі, щоб спробувати їх на смак.
Ти ще повернешся.
Воно чекатиме тебе, щоби заспокоїти і зібрати докупи з думками.
Твоє дно.
Добраніч.
