Не дивуйтесь розміру й римі,
Що, мов вівці в кошарі, стрибають.
В творі є щось таке… Незриме…
Те, що інші навряд чи мають…)
-А що Ви знаєте про природу пристрасті???
***
-Пристрасть, то щось хімічне,
Білково-кислотні реакції,
Якесь нетривке і невічне,
Молекул крихкі комбінації.
Чому Ви мене питаєте,
Мов подругу чи знайому?
-Подумала, може знаєте
Чи Вам щось про це відомо?
І чим же вас так образила,
Позлила, роздратувала?
Такими… Невинними фразами?
Взяла собі й запитала…
-Та… Дівчинка, раптом, хлопчика
Бере і таке запитує…
Я мав репутацію гопника,
Вправлявся з бейсбольною битою…
-Мені це вважати погрозою?
-Та ні… Я – такий, поганий.
-Ви гарно пишете прозою.
-А я геть увесь у шрамах.
-А в мене красиві коліна…
-… І ніс, із одного удару.
-Я вчилася на «відмінно».
-Я пиво жлуктав на «парах».
-Щаслива, метка, прагматична
І люба для всіх, апріорі.
-Психований, непрактичний,
Нахаба, «ходяче горе»…
-Агресія, мат, пиятика –
Нелюбі, бридкі, неприйнятні…
-Я пив, матюкався і пики
Лупив і по буднях й по святах…
Давайте на «ти»?
– Навіщо???
На «Ви» філігранно й мило.
-Тому, що на «ти» зручніше,
А «Викати» вже несила.
-То, що ж, якщо просиш – будем.
-А, може, скажеш, як звати?
-Ну ти й нахаба! О, люди!
-Назвала ж тебе якось мати?
-Гаразд, нехай буде…Горпинка!
-Горпинка? Я так і думав…
Ти носиш в горошок хустинку?
А справжнє? Не скажеш? Сумно…
-Скажу, чому б не сказати?
-А я тобі не повірю…
Чомусь захотілось ридати
І вити підстреленим звіром…
-Чому? Через що образа?
-Не можу назвати причину.
Давай, якось іншим разом,
За місяць чи… За годину?
-А знаєш… Хочу признатись
У тому, що ти – найкращий!
-Та годі! Досить знущатись,
Я ж гультіпака й ледащо…
-Люблю!- ще хотіла сказати…
-Лише як частину світу?
-Та ні… навіщо брехати?
Тебе одного!
-Як діти…
А я відкладав це «на потім».
-Та я все і так зрозуміла.
Ех ти, задирака і гопник!
Мовчати вже, якось, несила…
-Звалилось, як сніг серед літа…
-Зненацька…
-Раптово…
-Неждано…
-Звабливе…
-Крихке і тендітне
Кохання…
-Коханий…
-Кохана…
...Ой, то не я насмішила - рубрика... 
Чудові асоціації!!! 
