Це твоя не моя вже остання зима,
В смутку дива розкинулись квіти,
Наче стріл не витримує більш тетива,
І ламаються злишені віти.
Це моя не твоя двадцять сьома весна,
Зорі з неба фіксують втрати,
Чому тиша сьогодні настільки шумна,
Вічність мене не схоче вітати.
Не моя не твоя нічия вже пора,
Супернова палає лиш знову,
Розпадається суть не за гранню буття,
Припадає літо на втому.
Моя вічна глибока холодна пора,
Як чиєсь вже зламане щастя,
Навкруги ще літає твоя мішура,
Як згадка про осіннє нещастя.
