Чи то й справді задумано Богом,
Чи циганські так склалися карти,
Що зібрався в далеку дорогу,
Не шкодуйте за мною, не варто.
Я прожив, ніби солодом дихав,
Був хмільний від життя та кохання.
Гучно жив, а піти хочу тихо –
Усміхаючись і без ридання.
Називався улюбленцем Бога
І, бувало, хапав за рукАви
Сивочолого діда – СамОго,
Просто так, лише ради забави.
Дід і гнівався, награно-гучно,
Та давав мені жменями фарту,
Я й забув, що все в світі минуще,
Та… Трикляті циганськії карти!
Чи і зараз, ворожко смаглява,
Ти всміхаєшся золотозубо?
Чи спочила у Бозі, лукава,
Напророчивши зваби та згуби?
Твої пальці пірнали, гадалко,
У хрустку паперову колоду,
В ній хрестові й пікОві весталки
Обіцяли п’янкі насолоди…
Все було – і чорняві смаглявки,
Блеф із Богом на гострому лезі…
Ти тоді не збрехала, гадалко,
Що там далі у тебе на черзі?
Все збулОся, із цукром та з перцем,
Що задумалось в Божім чертозі…
Ще одне – з розпанАханим серцем
Помирати при битій дорозі.