Люблю дощі. В дитинстві, роздягався й бігав попід ними,
Бо тут таких нема ніде і я жалію за отими,
За зіркою вечірньою, що появлялась після череди,
І мама мило кликала: «Синочку мій, до хати вже ходи!»
До рідних стін побіг би й нині я, нажаль військовий морок,
Де сходить вранішня зоря в диму, й стовпом снарядний порох.
А ще, за лугом я жалкую, тим, в якім стрибав по купинах,
За кручами, де лижами з’їжджав на ризик свій і власний страх.
Я б равликом скрутивсь і переспав у запашному сіні,
Хоча би ніч лише одну у цвіркуновім стрекотінні.
Скучаю за хрущами навіть теж, яких були хмари роїв,
За росами ранковими в яких сліди малесенькі лишилися мої.
Я хочу у поля туди, де запах влігся різноквіттям,
Де плугом зорана земля парує попід сонцем літнім.
Бо тут де я: й дощі холодні, й димом чути квіти, і траву,
І землю вивернув не плуг, і мінна купина – то смерть в рову.
І навіть роси краплями на мамину сльозу похожі,
І кожну мить тут ризик є: чи то в дощі, чи в дні погожі,
Бо цвіркотять тут кулі та осколки, й гул снарядів не – хрущів…
Я чую: «Сину мій – живим вернись!» – хіба ж я цього б не хотів?!
Гарний вiрш, Миколо. Дiйсно, вiйна - це дуже погане явище, дуже багато жахливих подiй вона з собою несе. Але не треба втрачати надiй, Украiна все одно вистоiть, незважаючи на важкi випробування.
Тiльки от ви у передостанньому рядку написали "пулi", а набагато правильнiше вживати слово "кулi". А також може вам у 14 рядку, аби римованiше звучало, слово "лiтом" замiнити на "лiтнiм" - "Де плугом зорана земля паруе попiд сонцем лiтнiм".
