(Продовження)
Від автобусної станції до будинку Каті метрів сто, сто двадцять. Цю відстань Петро подолав менш ніж за хвилину, дуже вже хотілося бачити сестру та її донечок і, звичайно, Дмитра, чоловіка сестриного. З Дмитром у Петра стосунки особливі. Вони можуть годинами говорити про сверла, різці, напайки, станки,.. що там нового хто придумав, як що можна зробити, де що дістати, та котре до чого прикрутити. Катя, інколи, вже й не має куди слово вставити у їхній бесіді.
Зайшовши у двір парубок від воріт вже озирається, чи бува не вибіжать десь їз котрогось закутка Люба й Аня. Дівчатка у сестри веселі, розбишакуваті, наче хлопчаки, ще й на язик гострі. Попробуй лишень прийти без гостинців - засміють.
- А що, вуйку́ Петре́, у Чернівцях вже всі *бомбонярні закрилися, що ти голіруч приїхав? - сказала одного разу Любка, коли Петро замешкався, поки вийняв із сумки шоколадку.
На подвір"ї тихо. Пішов наш парубок до хати. Катя порається біля плити - готує обід. Брата побачила,.. зраділа, обійняла його і скоренько розпитувати:
- Ну як ти поживаєш? Чи здоровий, бо якийсь блідий... А сідай-ко, зараз будемо обідати, лиш Дмитро з дітьми від своїх прийде. Вони вже от-от мають бути... А ти надовго,.. до роботи коли?
Сестра запитаннями сипле, Петро не встигає відповідати.
- Не маю часу чекати, бо хочу по-днині *ся-дібрати до в Голошину. Я завтра буду вертати, бо післязавтра на зміну... А чуй-но Кацю́, мені треба довідку від сільради, що я раніш не був одруженим. Ти можеш мені таке зробити у Мілька?
- А чо нє,.. та зроблю. Але давай, хоч щось перекусиш, бо де ще тота Голошина. - тут же вона скоренько налила суп, поставила ложку, нарізала хліба...
- Їж. Їж, не чекай, бо чи ще буде чим їхати. Всі лісовози вже пішли *горі, а декотрі вже й вернули,.. а ну як прийдеться *пішкувати - то ж *тре сили,.. їж!
- Дякую, їм я, їм.
- А ти не "їм", а собі,.. давай ще макарон з м"ясом, о...зараз кисіль наллю. - вона бігала по кухні, старалася нічого не забути. Поміж бесідою все підкидала дрова у плиту, щоби вогонь не погас.
- Привіт мамі передавай, *мо десь *вийду, там вже тре вівці стригти.
- Передам, дякую... Дякую за обід, що наївся дармоїд. - Промовив Петро встаючи з-за столу і, зібравши посуд, подав його сестрі до умивальника. - То я побіг?
- Біжи, але помаленько, щоб не впасти. Кладка наша посипалась, нема крайнього, аби залатати. З того боку кажуть - наша, наші кажуть - їхня. Ані Франківськ, ані Чернівці не дають гроші, в кого на балансі - не відомо. Прийдеться самим людям то робити... Скинемося та й зробимо. Куди нам діватися з підводного човна. Отакі-то справи наші. Чи то справа, чи то зліва - все не слава Богу.
- Дуже *файно "скинемся". Чим будете скидатися? Металоломом, чи як?
- Залізо, ніби, ціле. Дошки погнили.
- А,.. то не страшно. Я подумав троси розсипались... Ну бувай, побіг я, до завтра.
- До завтра,.. ти не переживай, довідку зробимо,.. після обіду сама піду, чи Дмитро сходить. Зробимо.
- Ой, мало не забув, дівчатам гостинці. - Петро вийняв із сумки пакетик з цукерками і передав сестрі. - Ну па-па, пішов я.
- Іди,.. щасливо тобі.
Підскоком, з новими силами пішов Петро до кладки, щоб перейти Черемош і вже Франківською стороною рушити до батьківської хати.
Далі буде...
*бомбонярня - (бомбони - цукерки) - в дитячому варіанті кондитерська фабрика.
*ся-дібрати до в Голошину - доїхати до Голошини.
*горі - вверх по течії, в гори.
*пішкувати - йти пішки
*тре - треба
*мо - можливо
*вийду - прийду
*файно - гарно
ID:
690726
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.09.2016 16:10:33
© дата внесення змiн: 19.11.2018 11:26:48
автор: Корніївна
Вкажіть причину вашої скарги
|