Минає повний дзвін зважнілих яблук
Тіла їх терпкі, голоси липкі
Я поміж ними славлю свої дні
То славлю, то терплю. Нехай павук
(Що пан моїх кошмарів)
Зів’є гніздо в душі на довгу пам'ять
Але нехай (ніколи!) кроків звук
Не збудить павука у тому домі
Я – гість, я пересічний, випадковий,
Пісні мої не варті твоїх вух.
І все ж пливу в ліси твої
Довкола -
І хижі звірі, й лагідні птахи
Зривають з груш обвітрені плоди
І, наче з серця, вирваного з рани,
П’ють кров солону. Теплий сік землі
Я заблукав. Чи марно я шукаю
В пустелі снів загублені раї?
Я заблукав. І спогади мої
Тепер для мене – пастка в цьому краї
Вони – капкан, який я ставив сам
Я був мисливцем, що місцину знає
Тепер я – тінь, примарна, мов туман
Чи я живу? Чи щось живе крізь мене?
Чи ти відчула б, якби я, як звір,
Теж яблук золотих твоїх поїв?
Минає дзвін. І сон колись мине.
