У вечірню пору
Крізь густу пелену
Прямує людина дощу
Проникаючи легко в грозову імлу
Задивившись на блискавок радісну гру
Гуляє вона досхочу
З сірих мокрих низин
З мряки, з темних лісів
Виникає раптово вона
І несе її вічно хитаючий плин
По калюжах, крізь хмаряних крапель посів
Понад срібло незграбно хвилястих полів
Крізь нестримно волаючий згин
У грозову імлу
Проникає вона
В горловину вируючих хмар
В гущу звабливу вихорів-хмар порина
Вся в полоні незвіданих чар
І, здається, з'явилась вона давно
Разом з купами скель і хвощу
Зависаючи між верховіттям і дном
Коливаючись десь між буттям і сном
В такт зі струменями дощу
Обійнявшись востаннє
Із мокрим кущем
Тихо зрине до річки холодним дощем
І, пірнувши з краплинами
До темного дна
Вона більшого щастя
Не зна
