Самотній друже, мудрий і патлатий,
Кого чекаєш з західних сторін?
Прохожі топчуть спалені цигарки
Немов об тебе й хвіст облізлий, Бім.
Ти їх старечим поглядом проводиш,
Під лапки горнеш пізній листопад,
Мій біженець кудлатенький, всього лиш,
Але, чомусь не вернутий назад.
Тебе женуть з словами, - може досить,
Сидіти по зупинках - це за честь,
Та не торкне ніхто вологий носик
І не скуйовдить теплу твою шерсть.
Не проведе рукою аж до вушка
Ніхто з дорослих й добрих школярів,
Тож я прсила в тата відчайдушно,
Назавтра вже забрати тебе, Бім.
