Восени 2014 року я почав писати вірші,під впливом війни на Україні,та закоханності в одну юнку.Вміння писати вірші прийшло до мене миттево,як дар з неба.Я ніколи навіть двух рядків рифмою звести не вмів.
Це один із перших моїх віршів,писав як казку,а дописувать прийдеться як бридку, американську, диявольську- чорнуху.
Буйні вітри завівали,листя все з дерев зірвали.
Сумно,холодно надворі,мряка світ весь цей накрила.
Хладом,сірістю умила,томне літо відбуло.
Благодатное пройшло,та на південь із пташками.
Вже подалось навмання в минуле.
Холодно мені надворі,я один єдиний в світі.
По болотам я гуляю,все Марію виглядаю.
Вже знайшов її стежки,втаемничені ходи.
Де вона тут все ходила,та голівкою водила.
В фільмах юності своеї.
Розгадав її секрети,всі криївки я знайшов.
Та її вже тут немає,вже в других краях блукає.
Що поробиш це життя,в ньому вже нема кінця.
Нерозвязаний цей цикл,що в пізнанні розпочнеться.
І дорогою озветься.
Дивний шлях, та дивний час.
Що йому немає кінця,нерозгаданність буття.
Все бродив кружляв полями,дико темними лісами.
Всіх звірят я відшукав,їх питаннями дістав.
Де Марія подівалась,і куди вона забралась.
Швидко мні її знайдіть,та до мене приведіть.
Кровю налилися мязи,я на місці закрутився.
В злості блекоти обївся,дуба з корнем вирвав я.
Та зачав звірей чіпати,всіх до купи їх збирати.
Ті прийшли вже на поклон,відмазки ліпити.
Перший був велика туша,бегемот його імя.
Товстозадий хрястівчанин,парубок хоч і непоганий.
Але дуже любить їсти,все жує щось наче тісто.
Там у роті є у нього.
Все що він мені сказав,я геть нічого не розібрав.
Дав йому я булку в зуби,та відправив зимувать.
В своє лігво мяко спать,копняком під жо.
Прибігали кабанці,тупорилі мудреці.
Ті все добре розказали,що Марійку вони знали.
Що вона їм догоджала,спинку й хвостик начесала.
Візажі їм поробила,пірсінг,манікюр здійснила.
Їм позаздрив,поклонився,мало в жабі не вдавився.
Що вони її вже знали,що були у неї в друзях.
У тіснейшему контакті,в соціальних мережах.
Милі свинки підкажіть,мені правду розкажіть.
Як добавиться їй в друзі,як їй стати друганом?
Дружбаном таким як ви,клишоногим,тощопузим.
Щей з рожевим пятачком,що все лізе де не просять.
Бо я знову улетів,мимо неї пролетів.
Все шукав, та не знайшов.
Ви не кажете?То я пішов,правди у жабок питати.
Жабки кумкали в болоті,та мені дали відчот.
Про Маріечку гарненьку,що в гостях у них бувала.
Пісні гарні наспівала,на гітарі.
Як романси,превелебнії пісні.
Жабки в неї грать навчились,дуже добре озвучились.
Ті були іще ропухи,стали оперні товстухи.
Пісні гарні стали грать,кумкать,рохтать,та квактать.
Наче в конкурсі співання,як в ікс-факторі змагання.
Бо вони Марію знали,чули,бачили,пізнали.
Про її співочу суть,що її їм не забуть.
Плюнув жабам я на спини,аж забракло мені слини.
Завидюща мене душить,пламя заздрощі моеї.
І душа моя в огні,огнедишашім стовпі.
Прилізали слимаки,ті були іще лошки.
Стали файні козачки!
Бо коли вона гуляла,ця злидота прилипала.
Голі пальчики обліпляла,насолоду їй здійснив.
Їх я спочатку похвалив,а тоді ногою розчавив.
Теж мені іще коханці,голопопі,голодранці.
Козачки колись бували,шмарклями на тапках стали.
Про дівчаток треба дбать,слимаків всіх треба гнать.
Дубчаком в три шиї.
Водяник теж тут припхався,нечистотний інтриган.
Зеленликий бандюган,богомерзкий хмирь болотний.
Дідька лисого кум-сват,сам собі лиш панібрат.
І таку явив тут мову,благоденствія розмову.
Ось історія його.
Так Марія тут бувала,фільми все свої знімала.
Потоптала мої трави,поламала очерет.
Всіх жабок нарозсмішила,комарям зламала крила.
Відьмам зілля розлила,дулі горобцям дала.
І за це хотів скарати,в свої сіті замотати.
Але ні не буду її трогать,ні не буду її чіпати.
Та собі життя ламать.
Бо Андрій у неї дужий,він до неї не байдужий.
Він зламає мені ребра,повисмикує всі стегна.
Кулаком розібє ніс,він мастак на такі речі.
Жарти з ним не є доречні.
То його дівча чіпати?Тільки дурень може пхати.
Мерзкими руками.
Ні не буду, хай співає,фільми хай свої знімає.
А мені вже все рівно,не моє це вже кіно.
То й заляжу десь на дно.
Чи до Путіна подамся,Лугандону помагать.
Возвеличить кузьку мать.
Там такі як я потрібні,людоненависники.
Ті що Бога ненавидять,кровії зависники.
І за це пребуду я,грудь моя вся в златі.
Орденами із Кремля,грамоту мені дадуть.
Щей горілки там наллють,настійки із лиха.
На трьох шкурах з бідняка,добра водка є там.
Ну а тут?тут Андрій мене все бє.
Слави мені не дає,не дає вже люд топити.
То молитва,то кулак,все життя немає ніяк.
Все немає мене вже тут.
Бууууу(поплив геть від мене,з побитою мордою)
На галявині за містом,в гарнім лісі товариство.
Все зібралось,тих що Маріяшку знали.
Та в кіно в ролях знімались.
Дубль за дублем-мелодраму,про мою душевну драму.
Гарний бачив я пиріг,та пиріг водою стік.
Вишенька лишилась,я її взяв розкусив, оскома набилась.
Весела оскома.
Ось ці ролі душ живих,що я їх побачив.
Перстом обозначив.
Слимаки та індюки,кабани та віслюки.
Курочки,курчатка милі,песенятків рать стосила.
Цілі зграї собачат,всіх порід та розмастей.
Цих кусючих капостей.
Всі вони її так люблять,свої голови голублять.
Їй під руку,і таку являють мову,благоденствія розмову.
Що Марія вже в столиці,гарно вчиться ця дівиця.
Прям гламурна світська львиця.
Свої коси розплітає,та в віконце виглядає.
Видом всіх надивувала,женихів надратувала.
Ось така вона ця є,та що спати не дає.
Гарні карі оченята,бровки чорні як шнурята.
Темні коси,плин волосся,шику розкошів багато.
Носик наче той курносик,гарно так привіт кидає.
Милі щічки у Марічки,губки що про них промовчу я.
Посмішка така хитренька,неймовірна та чудна.
Незабутня дія,а за нею,ой смішнющі зубки там біліють.
Про язик я теж мовчу,язичком я звав це.
Дурні жарти жартував,зі шкоди ридаю.
Проклинав би я свою долю безталанну.
Але ні,не буду так.
Бо Марія ця приснилась,уві сні мені явилась.
Наче пану поклонившись,чаю з медом піднесла.
Щоб його зі мною, разом,томно пригубить.
Щось смішне ми з чашки пили,так сміялись що розлили.
Цей нектар жаги солодкий.
Її тонкий стан дівочий,наче та тополя.
Неймовірна гарна врода,як сліпуча доля.
Перса трепетні,проомовчу,гарні стрункі ніжки.
Що землею вони ходять,топають доріжкою.
Лань гірськая,орхідея-з буйних тропіків привіт.
Як побачиш то уліт,душа вилітає.
Хай назад вона вернеться,сердце вже уйметься.
дія2
ID:
707311
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.12.2016 00:07:02
© дата внесення змiн: 27.12.2016 23:28:23
автор: Каминь
Вкажіть причину вашої скарги
|
