Часто хочеться розповісти про те,що болить
Не дає заснути, виламує руки
Про те,що не побачу більше блакить,
Що принесла в моє життя нестерпні муки.
Пекло очі,язик виривало
Серце згоріло,мрії вмирали
Звивалась як гусінь на зеленому листі,
Душилась в красивім червонім намисті.
Моïм мозком заволоділа радіація,
На телефоні звучало повідомлення про переадресацію,
У тілі моïм текла не кров,а срібляста ртуть,
Очі закривай.Продовжуй тонути.
Мій голос звучав якось дивно,навіть механічно
Все було чітко,цілком лаконічно,
В голові панував хаос,як і у тілі,
Невчасно з'явились життєві "пробіли".
Я не відчувала болю,скоріше він мене відчував,
В моïй палаті привид ночував,
Підсипав у ліки морфін,
Снився мені синій дельфін.
Кити більше мені не снитимуться,
Вони втекли від мене, щойно я збайдужіла,
Вони в очі моï з жалем дивитимуться,
На згадку про себе залишать дельфіна.
Ми сиділи вп'ятьох і про щось розмовляли,
Сміялися,злилися й просто мовчали,
Ми ж бо знали,що ми одні у Вселенній,
Ми вп'ятьох: Я і стіни.
Звірі в білих халатах щось вимагали,
У цьому я біди не вбачала,
Бути людиною чи звіром в халаті?
Що ж, в цьому житті за все прийде розплата.
Мене більше не ждіть, я не повернусь,
Візьму я малюнки й від вас заберусь,
Заберу свою думку і свій кругозір,
Я ще людина,ще мабуть не звір.
Я загублюсь між зір у чорній пітьмі,
У відкритому космосі ,в далечині
Де немає життя й слова "папір",
Знайду більше правди,ніж на Землі.
В моïй голові вирує вулкан,
Його регулює мій океан,
Вже порвались всі нитки, на яких трималась душа,
Ïï вже нема.І страху нема.
Я зможу тепер разом з вами п'яніти,
Дивитись телевізор,помаленько тупіти,
Буду жити лишень за інстинктом , як дика звірина,
Серце лиш має маленька дитина.
Забудемо як ми сміялись,
Були щасливими людьми,
Тут ти - не я ,
А я - не ти.
ID:
707571
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 20.12.2016 15:18:51
© дата внесення змiн: 20.12.2016 15:18:51
автор: Просто Віка
Вкажіть причину вашої скарги
|