Життя іде, життя крокує з нами.
І ми ідемо крок за кроком з ним.
Кого бере, кого лишає з нами…
А ми погоджуємось, згоджуємось з ним.
Ті очі світлі знов перед очима…
Той сміх щасливий…ноти солов’я;
І ночі тихі-тихі, мов дитина, –
Бо матір жде додому немовля.
Шумлять сади, і пестить вітер листя.
Роса, мов діаманти на траві.
Життя іде, але лишає листя,
Що хилиться до Матері-Землі…
Життя моє минає та минає,
Але всі спогади лишаються в душі.
Всі думки мої вітер забирає
Й ховає їх в замріяній тиші.
І свічка тиха як стожар палає,
І серце б’ється, бо душа кричить!
І кожна пташка в Україні знає,
Як серце без кохання гомонить!
Ті очі світлі знов перед очима…
Той сміх щасливий…ноти солов’я;
І ночі тихі-тихі, мов дитина, –
Бо матір жде додому немовля!
Біжить ріка – і молодість минає,
А пісня ллється тиха, не шумна.
Життя мине, але душа співає –
І молодість чарівна та сумна.
Я пам’ятаю кожну мить чарівну,
Я пам’ятаю кожного і всіх!
Я не забуду ту хвилину дивну,
Коли лишало кожне з тисяч лих…
Нехай пробачать мене всі щасливі
Й кохання буде в серці та житті.
Шумлять сади, і пестить вітер листя;
Роса, мов діаманти на траві…
Ті очі світлі знов перед очима…
Той сміх щасливий…ноти солов’я;
І ночі тихі-тихі, мов дитина, –
Бо матір жде додому немовля…
