85. Молодші сини.1.
27.12.2016* 17:00
У п’ятницю закрив себе як ФОП, а сьогодні, у вівторок, відправився сповістити про це у Податкову інспекцію. Сповістив. Почував себе вельми не погано і вирішив додому проїхатися трамваєм №5к, для різноманітності. Але у трамваї мене розтрясло і раптом почався приступ стенокардії. Вийшов із трамваю на зупинці біля Нової Лінії, а іти не можу – коротенький крок і біль в грудях. Неймовірно повільно, коротенькими шажками подолав сходи, вийшов на тротуар, а іти далі не можу. Три таблетки нітрогліцерину під язик з різницею в 15 хвилин допомагають мало. Почав кусати мізинець та середній палець – засоби польової медицини. Хвиля полегшення і спадає через хвилини три. Усвідомлюю, що п’ятдесят метрів долаю вже півгодини. А на вулиці людей нема.
Раптом повз мене, боковим зором бачу, проходить ліворуч жінка і повертається до мене:
- Вам погано? Що з вами? Викликати швидку? Довести вас додому?
Відповідаю щось. Вона із свого телефону дзвонить Дарію – він в Універі. Тоді вона відходить від мене, а мене вже згинає біль. «Третій інфаркт?» - питаю подумки. «Приступ стенокардії» - каже Голос.
Повертається жінка із якимсь чоловіком. Він міцно, але ласкаво бере мене під руку і починає вести через дорогу. На моє здивування мені робиться зразу легше, бо біль починає тікати.
- Таке враження, що ви взяли мій біль на себе! – кажу йому.
Він мовчить, а потім починає мені розповідати, що мені треба спілкуватися із деревами, в які години і з якими породами, що негатив треба скидати на осику та тополь. Мимоволі посміхаюсь, кажу йому що все це знаю, що мені краще за все дуб і вже не дивуюсь, що можу сам іти. Але вони довели мене до парадного мого будинку, ми потиснули руки – я, нарешті, зміг подивитися на їх обличчя, в їх очі. Доброзичливі та уважні люди. Чоловік швидко пішов, жінка трохи затрималася, а потім я, на своє здивування, без болі увійшов до будинку, до квартири і от сиджу за компом. Чоловік, що допоміг мені, знаю, явно має гарні розширені здібності і його мені явно Подали як допомогу. Скільки вже разів в моєму житті бувало таке!
До Нового року, до 2017 залишаються лічені дні. Вже відомо, що будемо святкувати у Бажена/Ані в садибі всією малою родиною: два сини з дружинами, Дарій та я. І буде ще моя онука Соломія та її хресний з дружиною. Звичне коло близьких людей. А я мимоволі знову та знову повертаюсь у згадках до того періоду, коли ми із молодшими синами залишилися самі.
Проглядаю старі записи в блокнотах, які роками вів, бо така вже у мене була/є манера дисципліноване тримати себе в оптимальному стані. І дивуюсь: як багато я забув, виявляється, і як багато цікавого було за той час!
Сини!
По крихтам збираю записи про їх життя того часу, що я зумів побачити та тоді записати.
01.05.2005
Виявляється, що Світозар у 2004 році записав до свого блокноту таке:
«Життя – це купа мрій, які треба здійснити.»
«Щастя – це сім’я: добра, велика, щаслива сім’я.»
« Не можна лінитися, бо інакше буде дуже погано.»
***
10,06.2005. Дача.
Дуже люблю своїх молодших синів, любуюсь ними. Я щасливий, що вони зі мною.
***
03.07.2005
Ми залишили Світозара в Художній школі здавати іспит «Композиція». Ідемо до мене на роботу.
- Тато! Давай зайдемо в магазин біля твоєї роботи. Я давно не пив «Рижий Ап» І Світозар теж.
- Добре.
- Ти пам’ятаєш де цей магазин?
- Пам’ятаю. Тільки не тягни груди від себе! – кажу йому, бо він обома руками відтягує від своїх грудей майку.
- Це що, є такий вираз?
- Який?
- Не тягни груди.
- Немає! – я починаю сміятися.
***
05.11.2005
Дарік весь час приходить до мене спати після зустрічі з матір’ю. Сьогодні вночі страшено кричав.
***
09.07.2006
Відбулася дивна річ.
У вівторок увечері ми троє пішли гуляти до річки. Дарік задав тему для обговорення: «Що нам треба для щастя?»
Ми жваво обговорювали це. Але раптом Дарік замовк, став похмурим, став дуже сумним. Він сказав, що Щось відчуває, а що саме – не може передати словами. Щось небезпечне. Ми із Світозаром пробували його розговорити – марно.
А у середу мене ледве не вбила автомашина. По площі йшов від станції метро «Оболонь» і дивився ліворуч, вираховуючи за яким 16-поверховим будинком знаходиться будинок пацієнтки. Щось мене примусило різко повернути голову на хід крокування і в цей час біля мого носа опинилася кабіна малої імпортної фури з відкритим вікном. Шофер – молодик з вип’яченою щелепою демонстративно дивився перед собою уперед. Мені по носу вдарило би бокове дзеркало автомашини, якби я не відштовхнувся від нього рукою. Фура пронеслась. І я зрозумів, що вона на великій швидкості мовчки вискочила із підземного простору супермаркету.
Ворота вже були закриті, а між ними та мною, кроків 10 від мене, легкова «Ніссан» уповільнювала ходу. Я не перелякався, а тільки обурився на того шофера фури. Подивився їй услід і побачив, що вона біла.
***
10.08.2006. Дача.
Сьогодні ми з хлопцями готуємось до повернення до Києва.
Мої сини – молодці. Особливо Світозар. Це вже чоловік, сформована особистість!
***
13.11.2006
Вчора Дарік після 1,5 годин сидіння за комп’ютером отримав головний біль біля потилиці та біля носу/ока праворуч, і було блювання. Заснув о 20:20. Спав гарно, спокійно.
***
27.11.2006
Бажен і Аня одружилися офіційно. Святкували в «Казці» (Вишгород).
***
18.12.2006
Наша Сенсорна робота.
Світозарова тема подумки: «Яка головна подія буде у 2007 році?
Світозар:
- Моя однокласниця Даша просміхається.
Дарій:
- Темний ліс. Пугач. Очі святяться. Збільшено голова пугача. Щось трапилося. Птаха летить з лісу, бо в ньому вогонь.
Я:
- Поле, день, ясно, Світозар ліворуч іде з дівчиною.
***
ID:
708839
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.12.2016 20:55:35
© дата внесення змiн: 27.12.2016 20:55:35
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|